Азиклар 500 инструкция по применению таблетки

Описание

Азиклар (AZICLAR) инструкция по применению

Состав

действующее вещество: 1 таблетка содержит кларитромицина 250 мг или 500 мг

вспомогательные вещества: лактоза, крахмал кукурузный, повидон, натрия кроскармеллоза, целлюлоза микрокристаллическая, тальк, натрия лаурилсульфат, пленочное покрытие (гидроксипропилметилцеллюлоза, бриллиантовый синий (Е 133), полиэтиленгликоль) (таблетки по 250 мг)

лактоза, крахмал кукурузный, повидон, натрия кроскармеллоза, магния стеарат, целлюлоза микрокристаллическая, тальк, натрия лаурилсульфат, пленочное покрытие (гидроксипропилметилцеллюлоза, тартразин (Е 102), полиэтиленгликоль) (таблетки по 500 мг).

Лекарственная форма

Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства:

таблетки по 250 мг круглые, двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой голубого цвета

таблетки по 500 мг продолговатые, двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой желтого цвета.

Фармакологическая группа

Противомикробные средства для системного применения. Макролиды. Код АТХ J01F A09.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика. Кларитромицин — полусинтетический антибиотик группы макролидов. Антибактериальное действие обусловлено угнетением белкового синтеза за счет связывания с 50S-субъединицей рибосом чувствительных бактерий. В основном действует бактериостатически, но по отдельным микроорганизмов проявляет бактерицидный эффект. Препарат проявляет высокую специфическую активность в отношении широкого спектра аэробных и анаэробных грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов. Минимальная подавляющая концентрация для кларитромицина обычно вдвое ниже, чем для эритромицина.

Кларитромицин in vitro высокоэффективен против Legionella pneumophila и Mycoplasma pneumonie. Действует бактерицидно H. Pylori, активность кларитромицина при нейтральном pH выше, чем при кислом pH. Данные in vitro и in vivo свидетельствуют о высокой эффективности кларитромицина по клинически значимых штаммов микобактерий. Исследования in vitro показали , что штаммыEnterobacteriaceae и Pseudomonas, как и грамотрицательные бактерии, не продуцирующие лактозу, не чувствительны к кларитромицину.

Микробиология

• Кларитромицин активен in vitro и в клинической практике в отношении большинства штаммов нижеуказанных микроорганизмов.
• Аэробные грамположительные микроорганизмы: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes.
• Аэробные грамотрицательные микроорганизмы: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhаlis, Neisseria gonorrhоеae, Legionella pneumophila.
• Другие микроорганизмы: Mycoplasma pneumoniae , Chlamydia pneumoniae (TWAR).
• Микобактерии: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium avium соmplex (MAC), которые включают Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare.

Бета-лактамазы микроорганизмов не влияют на эффективность кларитромицина.

Большинство метицилин- и оксацилинрезистентних штаммов стафилококков нечувствительны к кларитромицину.

Helicobacter: H. Pylori.

Кларитромицин активен in vitro в отношении большинства штаммов нижеуказанных микроорганизмов, однако клиническая эффективность и безопасность его применения не установлены.

• Аэробные грамположительные микроорганизмы: Streptococcus agalactiae, Streptococci (группы C, F, G), Viridans group streptococci.
• Аэробные грамотрицательные микроорганизмы: Bordetella pertussis, Pasteurella multocida.
• Другие микроорганизмы: Chlamydia trachomatis.
• Анаэробные грамположительные микроорганизмы: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes.
• Анаэробные грамотрицательные микроорганизмы: Bacteriodes melaninogenicus.
• Спирохеты: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum.
• Кампилобактерии: Campylobacter jejuni.

Кларитромицин оказывает бактерицидное действие против нескольких штаммов бактерий:Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, H. pylori и Campylobacter spp .

Основным метаболитом кларитромицина в организме человека является микробиологически активный 14-гидроксикларитромицин (14-ОН-кларитромицин). Для большинства микроорганизмов микробиологическая активность метаболита равна или в 1-2 раза слабее материнскую субстанцию, за исключением H. influenzae , против которого эффективность метаболита в 2 раза выше. В условиях in vitro и in vivo материнская субстанция и ее основной метаболит оказывают либо аддитивный, или синергический эффект против H. иnfluenzae, в зависимости от штамма микроорганизма.

Фармакокинетика. Кларитромицин быстро и эффективно абсорбируется из желудочно-кишечного тракта, главным образом, в тонкой кишке сохраняет активность в присутствии желудочного сокаприменение с пищей слегка замедляет абсорбцию, но не влияет на степень всасывания. Биодоступность — около 55%.

Метаболизируется в печени системой цитохрома Р450 с участием фермента CYP3A4 тремя основными способами (деметилирование, гидроксилирование и гидролизом) до 8 метаболитов. Примерно 20% препарата после абсорбции метаболизируется с образованием 14-гидроксикларитромицина, который имеет подобную кларитромицина биологическую активность.

Кларитромицин и его основной метаболит широко распределяются в тканях и биологических жидкостях организма. Высокие концентрации наблюдаются в слизистой оболочке носа, миндалинах и тканях легких. Концентрации в тканях выше, чем в циркулирующей крови, за счет высоких внутриклеточных концентраций легко проникает в лейкоциты и макрофаги также проникает в слизистую желудка. Содержание кларитромицина в слизистой оболочке и ткани желудка выше при применении кларитромицина вместе с омепразолом, чем при монотерапии кларитромицином.

Максимальные концентрации кларитромицина в сыворотке крови достигается через 2-3 часа и составляют 1-2 мкг / мл после применения в дозе 250 мг дважды в день и 3-4 мкг / мл после применения в дозе 500 мг дважды в день. Примерно 80% препарата связывается с белками плазмы. Период полувыведения возрастает с 2-4 часов после введения 250 мг кларитромицина дважды в день в 5:00 после введения 500 мг дважды в день. Период полувыведения активного 14-гидроксиметаболита колеблется от 5 до 6:00 после введения 250 мг кларитромицина дважды в день.

На 70 — 80% выводится с фекалиями, примерно 20-30% — с мочой в неизмененном виде. Эта доля увеличивается при повышении дозы препарата. При почечной недостаточности концентрация кларитромицина в плазме повышается, если доза при этом не снижается.

Показания

Лечение инфекций, вызванных чувствительными к кларитромицину микроорганизмами

• Инфекции верхних дыхательных путей, то есть носоглотки (тонзиллит, фарингит), и инфекции придаточных пазух носа.
• Инфекции нижних дыхательных путей (бронхит, острая крупозная пневмония и первичная атипичная пневмония).
• Инфекции кожи и мягких тканей (импетиго, фолликулит, эризипелоид, фурункулез, инфицированные раны).
• Острые и хронические одонтогенные инфекции.
• Диссеминированные или локализованные микобактериальные инфекции, вызванныеMycobacterium avium или Mycobacterium intracellulare . Локализованные инфекции, вызванныеMycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum или Mycobacterium kansasii .
• Эрадикация H. pylori у пациентов с язвой двенадцатиперстной кишки при угнетении секреции соляной кислоты (активность кларитромицина против H. pylori при нейтральном pH выше, чем при кислом pH).

Противопоказания

Гипокалиемия (пролонгирование интервала QT).

Тяжелая печеночная недостаточность и сопутствующая почечная недостаточность.

Одновременное применение кларитромицина с тикагрелором или ранолазин.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий

Кларитромицин метаболизируется в печени, где ингибирует активность определенных ферментов системы цитохрома Р450. Соответственно может снижаться метаболизм различных препаратов, которые превращаются с участием этих энзимов (таких как альпразолам, астемизол, терфенадин, цизаприд, пимозид, карбамазепин, гексобарбитал, бромокриптин, вальпроат, рифабутин, варфарин, дигоксин, алкалоиды спорыньи, триазолам, мидазолам, метилпреднизолон, хинидин , силденафил, дизопирамид, фенитоин, циклоспорин, такролимус, зидовудин, теофиллин, винбластин ). Это приводит к повышению их концентрации в сыворотке могут возникать токсические эффекты. Поэтому необходим клинический контроль, а в случае необходимости — определение концентрации в сыворотке крови этих препаратов.

Применение нижеприведенных препаратов строго противопоказано из-за возможного развития тяжелых последствий взаимодействия.

Цизаприд, пимозид, астемизол, терфенадин

Повышение уровня цизаприда, пимозида и терфенадина в сыворотке крови наблюдалось при их одновременном применении с кларитромицином, что может привести к удлинению интервала QT и появление аритмий, в том числе желудочковой тахикардии, фибрилляции желудочков и torsade de pointes. Подобные эффекты наблюдались и при совместном применении астемизола и других макролидов.

Алкалоиды спорыньи

Одновременное применение кларитромицина и эрготамина или дигидроэрготамина

Влияние других лекарственных средств на фармакокинетику кларитромицина.

Лекарственные средства, являющиеся индукторами CYP3A (например рифампицин, фенитоин, карбамазепин, фенобарбитал, препараты зверобоя), могут индуцировать метаболизм кларитромицина. Это может привести к субтерапевтической уровней кларитромицина и снижение его эффективности. Кроме того, может потребоваться мониторинг плазменных уровней индуктора CYP3A, которые могут быть повышены путем ингибирования CYP3A кларитромицином (см. Также инструкцию по применению соответствующего индуктора CYP3A4). Одновременное применение рифабутина и кларитромицина приводило к повышению уровней рифабутина и снижение уровней кларитромицина в сыворотке крови с одновременным повышением риска развития увеита.

Влияние нижеуказанных лекарственных средств на концентрацию кларитромицина в крови известно или предполагается, поэтому может потребоваться изменение дозы или применение альтернативной терапии.

Эфавиренц, невирапин, рифампицин, рифабутин и рифапентин

Мощные индукторы ферментов цитохрома Р450, такие как эфавиренз, невирапин, рифампицин, рифабутин и рифапентин могут ускорять метаболизм кларитромицина, уменьшая его концентрацию в плазме крови, но увеличивая концентрацию 14-ОН-кларитромицина — микробиологически активного метаболита. Поскольку микробиологическая активность кларитромицина и 14-ОН-кларитромицина разная по различным бактерий, ожидаемый терапевтический эффект может быть не достигнут через совместное применение кларитромицина и индукторов ферментов цитохрома Р450.

Этравирин

Действие кларитромицина ослабляется этравирин, однако концентрация активного метаболита 14-ОН-кларитромицина повышается. Поскольку 14-ОН-кларитромицин имеет сниженную активность противMycobacterium avium complex (MAC) , общая активность против этого патогена может быть изменена. Поэтому для лечения МАС следует рассмотреть применение альтернативных кларитромицина лекарственных средств.

Флуконазол

Равновесная концентрация активного метаболита 14-ОН-кларитромицина значительно не изменяется при одновременном применении с флуконазолом. Изменение дозы кларитромицина не требуется.

Ритонавир

Применение ритонавира и кларитромицина приводит к значительному подавлению метаболизма кларитромицина. Из-за большого терапевтическое окно уменьшения дозы кларитромицина для пациентов с нормальной функцией почек не требуется.

При одновременном лечении ритонавиром концентрация кларитромицина в сыворотке крови повышается, поэтому его не следует назначать в дозе более 1 г в сутки. Однако для пациентов с почечной недостаточностью необходима коррекция дозы: для пациентов с CL _CR 30-60 мл / мин дозу кларитромицина необходимо снизить на 50%. Для пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (CL _CR

Такое же корректировки дозы следует проводить для пациентов с нарушением функции почек при применении ритонавира как фармакокинетического усилителя вместе с другими ингибиторами протеазы ВИЧ, включая атазанавир и саквинавир.

Влияние кларитромицина на фармакокинетику других лекарственных средств.

Антиаритмические средства

Существуют данные о развитии пируэтной желудочковой тахикардии, возникшей при одновременном применении кларитромицина с хинидином или дизопирамидом. Рекомендуется проводить ЭКГ-мониторинг для своевременного выявления удлинения интервала QT. Во время терапии кларитромицином следует следить за концентрациями этих препаратов в сыворотке крови.

CYP3A-связанные взаимодействия

Совместное применение кларитромицина, известного как ингибитор фермента CYP3A, и препарата, главным образом метаболизируется CYP3A, может привести к повышению концентрации последнего в плазме крови, что, в свою очередь, может усилить или продлить его терапевтический эффект и риск возникновения побочных реакций.

Следует соблюдать осторожность при применении кларитромицина пациентам, которые получают терапию лекарственными средствами — субстратами CYP3A, особенно если CYP3A-субстрат имеет узкий терапевтический диапазон (например карбамазепин) и / или экстенсивно метаболизируется этим энзимом.

Может потребоваться изменение дозы и, если возможно, тщательный мониторинг концентрации в сыворотке крови лекарственного средства, метаболизируется CYP3A, для пациентов, одновременно принимающих кларитромицин.

Известно (или предполагается), что такие лекарственные препараты или группы препаратов метаболизируются одним и тем же CYP3A изоферментом: альпразолам, астемизол, карбамазепин, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопирамид, алкалоиды спорыньи, ловастатин, метилпреднизолон, мидазолам, омепразол, пероральные антикоагулянты (например варфарин), пимозид, хинидин, рифабутин, силденафил, симвастатин, такролимус, терфенадин, триазолам и винбластин, но этот список не является полным. Подобный механизм взаимодействия отмечен при применении фенитоина, теофиллина и вальпроата, метаболизирующихся другим изоферментом системы цитохрома Р450.

Омепразол

Применение кларитромицина в комбинации с омепразолом может приводить к повышению равновесной концентрации омепразола, однако изменять дозировку не нужно.

Силденафил, тадалафил и варденафил

Существует вероятность увеличения плазменных концентраций ингибиторов фосфодиэстеразы(силденафила, тадалафила и варденафила) при их совместном применении с кларитромицином, вследствие чего может потребоваться уменьшение дозы ингибиторов фосфодиэстеразы.

Теофиллин, карбамазепин

Существует незначительное, но статистически значимое увеличение концентрации теофиллина или карбамазепина в плазме крови при их одновременном применении с кларитромицином.

тольтеродин

Тольтеродин главным образом метаболизируется 2D6-изоформ цитохрома Р450 (CYP2D6). Однако у пациентов без CYP2D6 метаболизм происходит через CYP3A и подавления CYP3A приводит к значительному повышению плазменной концентрации тольтеродина. У таких пациентов снижение дозы тольтеродина может потребоваться при его применении с ингибиторами CYP3A, такими как кларитромицин.

Триазолбензодиазепины (например альпразолам, мидазолам, триазолам)

Следует избегать одновременного применения перорального мидазолама и кларитромицина. При применении мидазолама с кларитромицином следует проводить тщательный мониторинг состояния пациента для своевременного корректирования дозы.

Следует соблюдать таких же мер при применении других бензодиазепинов, которые метаболизируются CYP3A, включая триазолам и альпразолам. Для бензодиазепинов, элиминация которых не зависит от CYP3A (темазепам, нитразепам, лоразепам), развитие клинически значимого взаимодействия с кларитромицином маловероятно.

Имеются сообщения о лекарственном взаимодействии и развитии побочных явлений со стороны центральной нервной системы (таких как сонливость и спутанность сознания) при одновременном применении кларитромицина и триазолама. Следует наблюдать за пациентом, учитывая возможное увеличение фармакологических эффектов со стороны ЦНС.

Другие виды взаимодействий Колхицин

Дигоксин

Дигоксин считается субстратом P-гликопротеина (Pgp). Известно, что кларитромицин может подавлять Pgp. При одновременном применении подавления Pgp может привести к повышению экспозиции дигоксина. Сообщалось о повышении концентрации дигоксина в сыворотке крови пациентов, принимавших кларитромицин вместе с дигоксином. У некоторых пациентов развились признаки дигиталисной токсичности, в том числе потенциально летальные аритмии. Следует тщательно контролировать концентрацию дигоксина в сыворотке крови пациентов при его применении с кларитромицином.

Зидовудин

Одновременное применение таблеток кларитромицина немедленного высвобождения и зидовудина в ВИЧ-инфицированных пациентов может вызвать снижение равновесной концентрации зидовудина в сыворотке крови. Поскольку кларитромицин может препятствовать абсорбции приема зидовудина при одновременном приеме, следует соблюдать 4-часового интервала между приемами кларитромицина и зидовудина. О таком взаимодействии при применении суспензии кларитромицина и зидовудина или дидеоксиназину у детей не сообщалось.

Фенитоин и вальпроат

Имеются сообщения о взаимодействии ингибиторов CYP3A, включая кларитромицин, с лекарственными средствами, которые не считаются метаболизируются CYP3A (в частности с фенитоином и вальпроатом). Рекомендуется определение уровней этих лекарственных средств в сыворотке крови при одновременном назначении их с кларитромицином. Сообщалось о повышении их уровня в сыворотке крови.

Двусторонне направленные лекарственные взаимодействия

Атазанавир

Блокаторы кальциевых каналов

Из-за риска артериальной гипотензии с осторожностью следует применять кларитромицин одновременно с блокаторами кальциевых каналов, которые метаболизируются CYP3A4 (например с верапамилом, амлодипином, дилтиаземом). При взаимодействии могут повышаться плазменные концентрации как кларитромицина, так и блокаторов кальциевых каналов. У пациентов, получавших кларитромицин вместе с верапамилом, наблюдались артериальная гипотензия, брадиаритмии и лактоацидоз.

Итраконазол

Кларитромицин и итраконазол являются субстратами и ингибиторами CYP3A, в связи с чем кларитромицин может повышать плазменный уровень итраконазола и наоборот. При применении итраконазола вместе с кларитромицином пациенты должны находиться под наблюдением для выявления проявлений или симптомов усиленного или пролонгированного фармакологического эффекта.

Саквинавир

Применение кларитромицина (500 мг дважды в день) с саквинавиром, мягкие желатиновые капсулы, 1200 мг три раза в день, которые являются субстратами и ингибиторами CYP3A, в 12 здоровых добровольцев приводило к увеличению AUC равновесного состояния на 177% и C _max на 187% по сравнению с применением только саквинавира. При этом AUC и C _max кларитромицина увеличивались примерно на 40% по сравнению с применением только кларитромицина. Нет необходимости в корректировке доз, если оба лекарственные средства применяются одновременно в течение ограниченного промежутка времени и в вышеуказанных дозах и лекарственных формах. Результаты исследования лекарственного взаимодействия с применением мягких желатиновых капсул могут не соответствовать эффектам, которые наблюдаются при применении саквинавира в форме твердых желатиновых капсул. Результаты исследования лекарственного взаимодействия с применением только саквинавира могут не соответствовать эффектам, которые наблюдаются при терапии саквинавиром / ритонавиром. Когда саквинавир применяют вместе с ритонавиром, необходимо учитывать возможные эффекты ритонавира на кларитромицин (см. Выше).

Одновременное применение кларитромицина с колхицином , особенно у пациентов пожилого возраста с нарушением функции почек, увеличивает токсичность последнего. Сообщалось о развитии колхициновои токсичности (в том числе с летальным исходом) при совместном применении кларитромицина и колхицина.

Кларитромицин не влияет на эффективность пероральных контрацептивов.

Ингибиторы ГМГ-КоА-редуктазы (статины).

Следует с осторожностью назначать кларитромицин одновременно со статинами. В ситуациях, когда одновременного применения кларитромицина со статинами избежать невозможно, рекомендуется назначать минимальную эффективную дозу статина. Возможно применение статина, который не зависит от метаболизма CYP3A (например флувастатина). Необходим мониторинг пациентов по выявлению симптомов миопатии.

Во время постмаркетингового применения были сообщения о гипогликемии при одновременном применении кларитромицина и дизопирамида, поэтому необходим мониторинг уровня глюкозы крови при одновременном применении этих средств.

Пероральные гипогликемические средства / инсулин

При совместном применении с определенными гипогликемическими средствами, такими как натеглинид и репаглинид, кларитромицин может ингибировать фермент СYP3A, что может вызвать гипогликемию. Рекомендуемый тщательный мониторинг уровня глюкозы.

Аминогликозиды.

Особенности применения

Кларитромицин не следует назначать беременным женщинам без тщательной оценки соотношения польза / риск, особенно в I триместре беременности.

Длительное или повторное применение кларитромицина может привести к развитию суперинфекции, вызванной нечувствительными микроорганизмами. При возникновении суперинфекции следует прекратить применение кларитромицина и начать соответствующую терапию.

С осторожностью следует применять препарат пациентам с тяжелой почечной недостаточностью.

При применении кларитромицина сообщалось о нарушении функции печени, включая повышенный уровень печеночных ферментов, и о гепатоцеллюлярный и / или холестатический гепатит с желтухой или без нее. Это нарушение функции печени может быть тяжелой степени, и обычно оно обратимо. В некоторых случаях сообщалось о печеночной недостаточности с летальным исходом, которая, в основном, была ассоциирована с серьезными основными болезнями и / или сопутствующим медикаментозным лечением. Необходимо немедленно прекратить применение кларитромицина при возникновении таких проявлений и симптомов гепатита, как анорексия, желтуха, потемнение мочи, зуд или боль в области живота.

Если во время лечения появилась выраженная диарея, необходимо исключить возможность развития псевдомембранозного колита. О развитии диареи от легкой степени тяжести до псевдомембранозного колита с летальным исходом, вызванного Clostridium difficile (CDAD), сообщалось при применении практически всех антибактериальных препаратов, в том числе кларитромицина. Следует всегда помнить о возможности развития диареи, вызванной Clostridium difficile, у всех пациентов с диареей после применения антибиотиков. Кроме того, необходимо тщательно собрать анамнез, поскольку о развитии диареи, вызванной Clostridium difficile , сообщалось даже через 2 месяца после применения антибактериальных препаратов.

Сообщалось об усилении симптомов myasthenia gravis у пациентов, принимавших кларитромицин.

Выводится через печень и почки. Следует с осторожностью применять препарат пациентам с печеночной недостаточностью, с почечной недостаточностью умеренной или тяжелой степени.

Пневмония

Поскольку возможно существование резистентности Streptococcus pneumoniae к макролидам, важно проводить тест на чувствительность при назначении кларитромицина для лечения внебольничной пневмонии. В случае госпитальной пневмонии кларитромицин нужно применять в комбинации с другими соответствующими антибиотиками.

Инфекции кожи и мягких тканей легкой и средней степени тяжести

Эти инфекции чаще всего вызваны микроорганизмами Staphylococcus aureus и Streptococcus pyogenes,которые могут быть резистентным к макролидам. Поэтому важно проводить тест на чувствительность. Если невозможно применить бета-лактамные антибиотики (например, в случае аллергии), как препараты первого выбора можно применять другие антибиотики, например клиндамицин. На сегодня макролиды играют роль только в лечении некоторых инфекций кожи и мягких тканей (таких как инфекции, вызванные Corynebacterium minutissimum (эритразма), acne vulgaris, рожистое воспаление) и в ситуациях, когда нельзя применять лечение пенициллинами.

В случае развития тяжелых острых реакций гиперчувствительности, таких как анафилактический шок, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, DRESS, болезнь Шенлейна-Геноха, терапию кларитромицином следует немедленно прекратить и сразу же начать соответствующее лечение.

Повышенная чувствительность к кларитромицину может проявляться у пациентов, чувствительных к линкомицина или клиндамицина. Поэтому таким больным препарат следует назначать с осторожностью.

Применение любой антимикробной терапии, в т. Ч. Кларитромицина для лечения инфекции H. pyloriможет привести к возникновению микробной резистентности. У небольшого числа пациентов может развиться резистентность микроорган

Азиклар

Противомикробные средства для системного применения. Препарат проявляет высокую специфическую активность в отношении широкого спектра аэробных и анаэробных грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов.

Состав и форма выпуска

действующее вещество: 1 таблетка содержит кларитромицина 250 мг или 500 мг;

вспомогательные вещества: лактоза моногидрат, крахмал кукурузный, повидон, натрия кроскармеллоза, целлюлоза микрокристаллическая, тальк, натрия лаурилсульфат, пленочное покрытие (гидроксипропилметилцеллюлоза, краситель брилиантовий синий Е133, полиэтиленгликоль) (таблетки по 250 мг)

краситель тартразин Е102, полиэтиленгликоль) (таблетки по 500 мг).

Таблетки по 250 мг: круглые, двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой голубого цвета;

Таблетки по 500 мг: продолговатые, двояковыпуклые таблетки, покрытые пленочной оболочкой желтого цвета.

Показания

Инфекции, вызванные чувствительными к кларитромицину микроорганизмами:

ЛОР-органов (стрептококковый фарингит, тонзиллит, острый средний отит, острый синусит, гайморит);

дыхательных путей (пневмония, в том числе атипичная, обострение хронического бронхита);

инфекции кожи и мягких тканей (фолликулит, фурункулез, импетиго, абсцессы, целлюлит, стрептодермии, стафилодермия);

язва желудка или двенадцатиперстной кишки, ассоциированная с Helicobacter pylori (обязательно в комбинации с другими лекарственными средствами).

Способ применения и дозы

Таблетки следует принимать целиком (не измельчать, не жевать), запивая жидкостью. Прием пищи практически не влияет на абсорбцию препарата, но может слегка замедлять этот процесс.

Взрослым и детям старше 12 лет обычно назначают по 250 мг кларитромицина 2 раза в сутки; при тяжелых инфекциях дозу можно повысить до 500 мг 2 раза в сутки.

Обычно курс лечения составляет 7 — 14 дней. Лечение должно продолжаться как минимум еще 2 дня после исчезновения основных симптомов заболевания.

Продолжительность лечения зависит от течения заболевания и определяется индивидуально для каждого пациента. При остром среднем отите курс лечения может составлять 5 — 6 дней. При лечении инфекций, вызванных M. avium соmplex, суточная доза составляет 1 г, распределенная на 2 приема.

Эрадикация Helicobacter pylori у взрослых.

У пациентов с язвой желудка или двенадцатиперстной кишки, ассоциированных с Helicobacter pylori, кларитромицин применяют в дозе 500 мг 2 раза в сутки в сочетании с амоксициллином 1000 мг 2 раза в сутки и омепразолом 20 мг 2 раза в сутки. Срок лечения — 7 дней.

Для пациентов с тяжелыми нарушениями функции почек (клиренс креатинина менее 30 мл / мин) общая суточная доза должна быть уменьшена наполовину, то есть до 250 мг 1 раз в сутки или 250 мг 2 раза в сутки при тяжелых инфекциях.

Противопоказания

Повышенная чувствительность к кларитромицину или к любому компоненту препарата или к другим макролидным антибиотикам; одновременное применение с производными спорыньи, цизапридом, пимозидом, терфенадином, астемизолом и другими макролидами. Кларитромицин не назначают пациентам с гипокалиемией (пролонгирование интервала QT).

Применение в период беременности или кормления грудью.

Безопасность применения препарата в период беременности и кормления грудью не установлена. Применение препарата возможно только тогда, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Кларитромицин выделяется в грудное молоко, поэтому во время лечения кормление грудью следует прекратить.

Применение у детей

Опыт применения препарата детям в возрасте до 6 месяцев отсутствует. Детям до 12 лет с массой тела менее 30 кг рекомендуется другая лекарственная форма препарата — суспензия.

Побочные действия

Диарея, тошнота, изменение вкуса, диспепсия, боль, головная боль.

Со стороны системы крови и лимфатической системы: лейкопения, эозинофилия, редко — тромбоцитопения, нейтропения.

Аллергические реакции: крапивница, сыпь, анафилаксия, очень редко — синдром Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролизис.

Психические расстройства: очень редко — возбуждение, бессонница, галлюцинации, спутанность сознания.

Со стороны нервной системы: головная боль, очень редко — головокружение, парестезии, судороги.

Со стороны органа слуха: шум в ушах, очень редко — обратимая потеря слуха.

Сердечные расстройства: очень редко — желудочковая аритмия, включая желудочковую тахикардию, увеличение интервала QT, трепетание и мерцание желудочков.

Гастроинтестинальные нарушения: тошнота, рвота, боль в животе, диарея, диспепсия, стоматит, глоссит, обратимые окраски зубов и языка, изменение вкуса (металлический или горький привкус), очень редко — панкреатит, псевдомембранозный колит.

Мышечно-скелетные нарушения: артралгия, миалгия.

Со стороны почек: редко — интерстициальный нефрит, почечная недостаточность.

Лабораторные показатели: повышение уровня азота мочевины в крови; редко — удлинение протромбинового времени, повышение уровня креатинина в сыворотке, транзиторное повышение уровня печеночных ферментов (АСТ, АЛТ, ЛДГ, щелочной фосфатазы, билирубина), очень редко — гипогликемия у пациентов, применяющих гипогликемические препараты или инсулин.

Передозировка

Симптомы: желудочно-кишечные расстройства, головная боль, гипокалиемия, гипоксемия.

Лечение: специфический антидот отсутствует. Промывание желудка, применение активированного угля.

Особенности применения

Выводится печенью и почками. Следует с осторожностью применять препарат пациентам с печеночной недостаточностью, с почечной недостаточностью умеренной или тяжелой степени.

Повышенная чувствительность к кларитромицину может проявляться у пациентов, чувствительных к линкомицину или клиндамицину.

Если во время лечения появилась выраженная диарея, необходимо исключить возможность развития псевдомембранозного колита.

Следует с осторожностью назначать препарат пациентам с тяжелыми заболеваниями сердца, с нарушениями электролитного баланса в анамнезе. В связи с риском пролонгирования интервала QT следует соблюдать осторожность при применении кларитромицина пациентам с ишемической болезнью сердца, желудочковой аритмией в анамнезе, тяжелой сердечной недостаточностью или при одновременном применении с другими средствами с эффектом пролонгирования интервала QT.

Длительное или повторное применение кларитромицина может привести к развитию суперинфекции, вызванной нечувствительными микроорганизмами.

Препарат содержит лактозу, поэтому пациенты с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, недостаточностью лактозы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не должны применять препарат.

До выяснения индивидуальной реакции на препарат рекомендуется соблюдать осторожность при управлении автотранспортом или работе с механизмами, особенно в начале терапии или при изменении дозирования.

Срок годности. 3 года.

Условия хранения

Хранить при температуре не выше 30 ° С в оригинальной упаковке.

Хранить в недоступном для детей месте.

Описание препарата «Азиклар» на данной странице является упрощённой и дополненной версией официальной инструкции по применению. Перед приобретением или использованием препарата вы должны проконсультироваться с врачом и ознакомиться с утверждённой производителем аннотацией.
Информация о препарате предоставлена исключительно с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению. Только врач может принять решение о назначении препарата, а также определить дозы и способы его применения.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АЗИКЛАР 250

АЗИКЛАР 500

(AZICLAR 250

AZICLAR 500)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить кларитроміцину 250 мг або 500 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна, тальк, натрію лаурилсульфат, плівкове покриття (гідроксипропілметилцелюлоза, діамантовий синій (Е 133), поліетиленгліколь) (таблетки по 250 мг);

лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, тальк, натрію лаурилсульфат, плівкове покриття (гідроксипропілметилцелюлоза, тартразин (Е 102), поліетиленгліколь) (таблетки по 500 мг).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 250 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою блакитного кольору;

таблетки по 500 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТХ J01F A09.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Кларитроміцин – напівсинтетичний антибіотик групи макролідів.

Мікробіологія

Антибактеріальна дія кларитроміцину визначається його зв’язуванням з 50S-рибосомальною субодиницею чутливих бактерій і пригніченням біосинтезу білка. Препарат виявляє високу ефективність in vitro проти широкого спектра аеробних та анаеробних грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі госпітальних штамів. Мінімальні пригнічувальні концентрації (МПК) кларитроміцину зазвичай у два рази нижчі за МПК еритроміцину.

Кларитроміцин in vitro високоефективний проти Legionella pneumophila і Mycoplasma pneumoniae. Діє бактерицидно щодо H. Pylori, активність кларитроміцину при нейтральному pH вища, ніж при кислому pH. Дані in vitro та in vivo свідчать про високу ефективність кларитроміцину щодо клінічно значущих штамів мікобактерій. Дослідження in vitro показали, що штами Enterobacteriaceae і Pseudomonas, як і інші грамнегативні бактерії, що не ферментують лактозу, не чутливі до кларитроміцину.

Кларитроміцин активний in vitro і в клінічній практиці щодо більшості штамів таких мікроорганізмів.

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhаlis, Neisseria gonorrhоeae, Legionella pneumophila.

Інші мікроорганізми: Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae (TWAR).

Мікобактерії: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium avium сomplex (MAC), які включають Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare.

Бета-лактамази мікроорганізмів не впливають на ефективність кларитроміцину.

Більшість метицилін- та оксацилінрезистентних штамів стафілококів не чутливі до кларитроміцину.

Helicobacter: H. Pylori.

Кларитроміцин активний in vitro щодо більшості штамів нижчезазначених мікроорганізмів, однак клінічна значущість цих даних невідома, ефективність та безпека його застосування у контрольованих клінічних дослідженнях не встановлені.

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (групи C, F, G), Viridans group streptococci.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Pasteurella multocida.

Анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes.

Анаеробні грамнегативні мікроорганізми: Bacteroides melaninogenicus.

Спірохети: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum.

Кампілобактерії: Campylobacter jejuni.

Кларитроміцин чинить бактерицидну дію проти кількох штамів бактерій: Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, H. pylori та Campylobacter spp.

Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний 14-гідроксикларитроміцин (14-ОН-кларитроміцин). Для більшості мікроорганізмів мікробіологічна активність метаболіту дорівнює або в 1–2 рази слабша вихідної сполуки, за винятком H. influenzae, проти якого ефективність метаболіту в 2 рази вища. В умовах in vitro та in vivo вихідна сполука і її основний метаболіт виявляють або адитивний, або синергічний ефект проти H. іnfluenzae, залежно від штаму мікроорганізму.

Тести на чутливість

Кількісні методи, що вимагають вимірювання діаметра зони, дають точнішу оцінку чутливості бактерій до протимікробних препаратів. В одній із рекомендованих процедур для тестування чутливості використовують диски, імпрегновані 15 мкг кларитроміцину (дифузійний тест Кірбі–Бауера); при інтерпретації співвідносять діаметр зони пригнічення для цього диска зі значеннями МПК для кларитроміцину. МПК визначається методом розведення у бульйоні або агарі.

При проведенні цих процедур висновок лабораторії «чутливий» вказує на те, що інфікуючий мікроорганізм, найімовірніше, відповість на терапію. Висновок «резистентний» вказує на те, що інфікуючий мікроорганізм, найімовірніше, не відповість на терапію. Висновок «проміжна чутливість» говорить про те, що терапевтичний ефект даного препарату може бути сумнівним або ж мікроорганізм буде чутливим, якщо застосовувати більш високі дози (про проміжну чутливість говорять також як про помірну чутливість).

Необхідно враховувати специфічні для країни або регіону відомості щодо абсолютних меж діапазону чутливості, резистентності і проміжної чутливості.

Фармакокінетика.

Кларитроміцин швидко та добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту після перорального застосування препарату у формі таблеток. Мікробіологічно активний метаболіт 14-гідроксикларитроміцин утворюється шляхом метаболізму першого проходження. Кларитроміцин можна застосовувати незалежно від вживання їжі, оскільки їжа не впливає на біодоступність таблеток кларитроміцину. Їжа незначно затримує початок абсорбції кларитроміцину та утворення 14-гідроксиметаболіту. Фармакокінетика кларитроміцину нелінійна, проте рівноважна концентрація досягається протягом 2 днів застосування препарату. При застосуванні 250 мг 2 рази на добу 15–20 % незміненого препарату виводиться із сечею. При дозі 500 мг 2 рази на добу виведення препарату із сечею відбувається інтенсивніше (приблизно 36 %). 14-гідроксикларитроміцин є основним метаболітом, що виводиться із сечею у кількості 10–15 % застосованої дози. Більша частина залишку дози виводиться з фекаліями, переважно із жовчю. 5–10 % вихідної сполуки виявляється у фекаліях.

При застосуванні 500 мг кларитроміцину 3 рази на добу концентрація кларитроміцину в плазмі крові підвищується порівняно з такою при застосуванні дози 500 мг 2 рази на добу.

Концентрації кларитроміцину в тканинах у кілька разів перевищують концентрації препарату у крові. Підвищені концентрації були виявлені як у тонзилярній, так і в легеневій тканинах. Кларитроміцин при терапевтичних дозах на 80 % зв’язується з білками плазми крові.

Кларитроміцин проникає у слизову оболонку шлунка. Вміст кларитроміцину в слизовій оболонці та тканині шлунка вищий при застосуванні кларитроміцину разом із омепразолом, ніж при монотерапії кларитроміцином.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:

— Інфекції верхніх дихальних шляхів, тобто носоглотки (тонзиліт, фарингіт), та інфекції придаткових пазух носа.

— Інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, гостра крупозна пневмонія та первинна атипова пневмонія).

— Інфекції шкіри та м’яких тканин (імпетиго, фолікуліт, еризипелоїд, фурункульоз, інфіковані рани).

— Гострі та хронічні одонтогенні інфекції.

— Дисеміновані або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare. Локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum або Mycobacterium kansasii.

— Ерадикація H. pylori у пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки при пригніченні секреції соляної кислоти (активність кларитроміцину проти H. pylori при нейтральному pH вища, ніж при кислому pH).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до кларитроміцину або до будь-якого компонента препарату, або до інших макролідних антибіотиків. Одночасне застосування кларитроміцину та будь-якого з нижчезазначених препаратів: астемізол, цизаприд, пімозид, терфенадин (оскільки це може призвести до подовження інтервалу QT та розвитку серцевих аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та піруетну шлуночкову тахікардію (torsades de pointes)), алкалоїди ріжків, наприклад ерготамін, дигідроерготамін (оскільки це може призвести до ерготоксичності), інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), що значною мірою метаболізуються CYP3A4 (ловастатин або симвастатин), через підвищений ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Особливості застосування»).

Одночасне застосування кларитроміцину та перорального мідазоламу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Наявність в анамнезі подовження інтервалу QT або шлуночкових серцевих аритмій, включаючи піруетну шлуночкову тахікардію (torsades de pointes) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Особливості застосування»).

Гіпокаліємія (пролонгування інтервалу QT).

Тяжка печінкова недостатність та супутня ниркова недостатність.

Одночасне застосування кларитроміцину (та інших сильних інгібіторів CYP3A4) з колхіцином пацієнтам із нирковою або печінковою недостатністю (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Особливості застосування»).

Одночасне застосування кларитроміцину з тикагрелором або ранолазином.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.

Застосування нижчезазначених препаратів суворо протипоказано через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії.

Цизаприд, пімозид, астемізол, терфенадин

Про підвищення рівня цизаприду в сироватці крові повідомляли у пацієнтів, які отримували кларитроміцин та цизаприд одночасно. Це може призвести до подовження інтервалу QT і появи аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків і torsades de pointes. Подібні ефекти відзначалися у пацієнтів, які приймали кларитроміцин і пімозид одночасно (див. розділ «Протипоказання»).

Повідомляли про здатність макролідів змінювати метаболізм терфенадину, що призводить до підвищення рівня терфенадину в сироватці крові, що іноді асоціювалося з аритміями, такими як подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків і torsades de pointes (див. розділ «Протипоказання»). При одночасному застосуванні кларитроміцину та терфенадину спостерігалося підвищення рівня кислотного метаболіту терфенадину у 2–3 рази та подовження інтервалу QT, що не призвело ні до якого клінічно видимого ефекту. Подібні ефекти відмічалися і при одночасному застосуванні астемізолу та інших макролідів.

Алкалоїди ріжків

Одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом та ішемією кінцівок і інших тканин, включаючи центральну нервову систему (ЦНС). Одночасне призначення кларитроміцину та алкалоїдів ріжків протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Пероральний мідазолам

При застосуванні мідазоламу з таблетками кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) площа під фармакокінетичною кривою концентрація‒час (AUC) мідазоламу збільшувалася у 7 разів після перорального застосування мідазоламу. Одночасне застосування перорального мідазоламу і кларитроміцину протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Інгібітори Гмг-КоА-редуктази (статини)

Одночасне застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. розділ «Протипоказання»), оскільки ці статини значною мірою метаболізуються CYP3A4, одночасне застосування з кларитроміцином підвищує їх концентрацію у плазмі крові, що зі свого боку підвищує ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз. Зафіксовано розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні кларитроміцину та цих статинів. Якщо лікування кларитроміцином неможливо уникнути, терапію ловастатином або симвастатином необхідно припинити під час курсу лікування.

Слід з обережністю призначати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. Якщо одночасного застосування кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найменшу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP3A (наприклад, флувастатину). Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо виявлення ознак і симптомів міопатії.

Вплив інших лікарських засобів на кларитроміцин

Лікарські засоби, що є індукторами CYP3A (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою), можуть індукувати метаболізм кларитроміцину. Це може призвести до субтерапевтичного рівня кларитроміцину та зниження його ефективності. Крім того, може бути необхідним моніторування плазмових рівнів індуктора CYP3A, які можуть бути підвищені через інгібування CYP3A кларитроміцином (див. також інструкцію для медичного застосування відповідного індуктора CYP3A4). Одночасне застосування рифабутину і кларитроміцину призводило до підвищення рівня рифабутину та зниження рівня кларитроміцину в сироватці крові з одночасним підвищенням ризику появи увеїту.

Нижче зазначено лікарські засоби, вплив яких на концентрацію кларитроміцину в крові відомий або припускається, тому може знадобитися зміна дози кларитроміцину або застосування альтернативної терапії.

Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин

Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин, можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, зменшуючи його концентрацію в плазмі крові, але збільшуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину – мікробіологічно активного метаболіту. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину різна щодо різних бактерій, очікуваного терапевтичного ефекту може бути не досягнуто через одночасне застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.

Етравірин

Дія кларитроміцину послаблювалась етравірином, однак концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину підвищувались. Оскільки 14-ОН-кларитроміцин має знижену активність проти MAC, загальна активність проти цього патогену може бути змінена. Тому для лікування МАС слід розглянути застосування альтернативних кларитроміцину лікарських засобів.

Флуконазол

Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінювалися при одночасному застосуванні з флуконазолом. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.

Ритонавір

Одночасне застосування ритонавіру 200 мг кожні 8 годин і кларитроміцину 500 мг кожні 12 годин призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. C_max кларитроміцину підвищувалася на 31 %, C_min – на 182 % і AUC – на 77 % при одночасному застосуванні ритонавіру. Відзначалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через широкий терапевтичний діапазон зменшення дози кларитроміцину пацієнтам із нормальною функцією нирок не потрібне. Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідне коригування дози: для пацієнтів із CL_CR 30–60 мл/хв дозу кларитроміцину потрібно знизити на 50 %. Для пацієнтів із CL_CR

Такі ж коригування дози слід проводити для пацієнтів із порушеннями функції нирок при застосуванні ритонавіру як фармакокінетичного підсилювача разом з іншими інгібіторами ВІЛ-протеази, включаючи атазанавір і саквінавір (див. нижче «Двобічно спрямовані лікарські взаємодії»).

Вплив кларитроміцину на інші лікарські засоби

Антиаритмічні засоби

Існують дані про розвиток torsades de pointes, що виникло при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторинг для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT під час одночасного застосування кларитроміцину з цими препаратами. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентрацією цих препаратів у сироватці крові.

Під час постмаркетингового застосування були повідомлення про гіпоглікемію при одночасному застосуванні кларитроміцину і дизопіраміду, тому необхідний моніторинг рівня глюкози крові при одночасному застосуванні цих засобів.

Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін

При одночасному застосуванні з певними гіпоглікемічними засобами, такими як натеглінід і репаглінід, кларитроміцин може інгібувати ензим СYP3A, що може спричинити гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.

CYP3A-пов’язані взаємодії |

Одночасне застосування кларитроміцину, відомого як інгібітор ферменту CYP3A, і препарату, що головним чином метаболізується CYP3A, може призвести до підвищення концентрації останнього у плазмі крові, що зі свого боку може підсилити або подовжити його терапевтичний ефект і побічні ефекти. Слід бути обережними при застосуванні кларитроміцину пацієнтам, які отримують терапію лікарськими засобами – субстратами CYP3A, особливо якщо CYP3A-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад, карбамазепін) і/або значною мірою метаболізується цим ензимом. Може бути потрібна зміна дози і, по можливості, ретельний моніторинг сироваткових концентрацій лікарського засобу, що головним чином метаболізується CYP3A, для пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.

Відомо (або припускається), що нижчезазначені лікарські засоби або групи препаратів метаболізуються одним і тим самим CYP3A-ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин), атипові антипсихотичні засоби (наприклад, кветіапін), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, триазолам і вінбластин, але цей список не є повним. Подібний механізм взаємодії відзначений при застосуванні фенітоїну, теофіліну і вальпроату, що метаболізуються іншими ізоферментами системи цитохрому Р450.

Омепразол

Кларитроміцин (500 мг кожні 8 годин) застосовували у комбінації з омепразолом (40 мг на добу) дорослим здоровим добровольцям. Рівноважні концентрації омепразолу в плазмі підвищувалися (C_max, AUC_0-24 і t_1/2 підвищувалися на 30 %, 89 % і 34 % відповідно) при одночасному застосуванні кларитроміцину. При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірюванні протягом 24 годин становило 5,2, при одночасному застосуванні омепразолу з кларитроміцином – 5,7.

Силденафіл, тадалафіл і варденафіл

Кожен із цих інгібіторів фосфодіестерази метаболізується (принаймні частково) за участю CYP3A, а CYP3A може інгібуватися одночасно прийнятим кларитроміцином. Одночасний прийом кларитроміцину із силденафілом, тадалафілом або варденафілом може призводити до збільшення експозиції інгібітора фосфодіестерази, тому слід розглядати питання про зниження дози силденафілу, тадалафілу або варденафілу.

Теофілін, карбамазепін

Існує незначне, але статистично значуще збільшення концентрації теофіліну або карбамазепіну у плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Толтеродин

Толтеродин головним чином метаболізується 2D6-ізоформою цитохрому Р450 (CYP2D6). Однак у групі пацієнтів без CYP2D6 метаболізм відбувається через CYP3A. У цій популяції пригнічення CYP3A призводить до значного підвищення плазмових концентрацій толтеродину. Для таких пацієнтів зниження дози толтеродинуу може бути необхідним при його застосуванні з інгібіторами CYP3A, такими як кларитроміцин.

Триазолбензодіазепіни (наприклад, альпразолам, мідазолам, триазолам)

При застосуванні мідазоламу з таблетками кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) AUC мідазоламу збільшувалася у 2,7 раза після внутрішньовенного введення мідазоламу. При внутрішньовенному застосуванні мідазоламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта для своєчасного коригування дози. При оромукозному шляху введення мідазоламу, при якому пресистемна елімінація препарату може виключатися, ймовірніше, буде спостерігатися взаємодія на зразок тієї, що спостерігається при внутрішньовенному введенні мідазоламу, а не при пероральному. Слід дотримуватися таких самих запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A, включаючи триазолам і альпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.

Існують повідомлення про лікарську взаємодію і розвиток побічних явищ з боку ЦНС (такі як сонливість і сплутаність свідомості) при одночасному застосуванні кларитроміцину і триазоламу. Слід спостерігати за пацієнтом, враховуючи можливе посилення фармакологічних ефектів з боку ЦНС.

Інші види взаємодій

Колхіцин

Колхіцин є субстратом CYP3A і ефлюксного переносника – P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди можуть пригнічувати CYP3A і Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення Pgp і/або CYP3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Одночасне застосування кларитроміцину і колхіцину протипоказане (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Дигоксин

Дигоксин вважається субстратом ефлюксного переносника – P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин може пригнічувати Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і дигоксину пригнічення Pgp кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції дигоксину. Зафіксовано підвищення концентрації дигоксину у сироватці крові пацієнтів, які застосовували кларитроміцин одночасно з дигоксином. У деяких пацієнтів розвинулися ознаки дигіталісної токсичності, у тому числі потенційно летальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в сироватці крові пацієнтів при його одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Зидовудин

Одночасне пероральне застосування таблеток кларитроміцину і зидовудину у ВіЛ-інфікованих дорослих пацієнтів може спричиняти зниження рівноважних концентрацій зидовудину в сироватці крові. Кларитроміцин може перешкоджати абсорбції перорального зидовудину при одночасному прийомі, цього значною мірою можна уникнути, дотримуючись 4-годинного інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудину або дидеоксіінозину у ВІЛ-інфікованих дітей не повідомляли.

Фенітоїн та вальпроат

Існують повідомлення про взаємодію інгібіторів CYP3A, включаючи кларитроміцин, з лікарськими засобами, які не вважаються такими, що метаболізуються CYP3A (наприклад, фенітоїн та вальпроат). Рекомендується визначення рівня цих лікарських засобів у сироватці крові при одночасному призначенні їх з кларитроміцином. Повідомляли про підвищення їх рівня у сироватці крові.

Двобічно спрямовані лікарські взаємодії

Атазанавір

Одночасне застосування кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) з атазанавіром (400 мг 1 раз на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP3A, призводило до збільшення експозиції кларитроміцину у 2 рази та зменшення експозиції 14-ОН-кларитроміцину на 70 % зі збільшенням AUC атазанавіру на 28 %. Оскільки кларитроміцин має широкий терапевтичний діапазон, немає необхідності знижувати дозу пацієнтам з нормальною функцією нирок. Дозу кларитроміцину необхідно зменшити на 50 % для пацієнтів із CL_CR 30-60 мл/хв і на 75 % для пацієнтів із CL_CR

Блокатори кальцієвих каналів

Через ризик артеріальної гіпотензії з обережністю слід застосовувати кларитроміцин одночасно з блокаторами кальцієвих каналів, що метаболізуються CYP3A4 (такими як верапаміл, амлодипін, дилтіазем). При взаємодії можуть підвищуватися концентрації у плазмі як кларитроміцину, так і блокаторів кальцієвих каналів. У пацієнтів, які отримували кларитроміцин і верапаміл одночасно, спостерігалися артеріальна гіпотензія, брадіаритмія та лактоацидоз.

Ітраконазол

Кларитроміцин та ітраконазол є субстратами та інгібіторами CYP3A, у зв’язку з чим кларитроміцин може підвищувати рівень ітраконазолу в плазмі крові та навпаки. При застосуванні ітраконазолу одночасно з кларитроміцином пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом для виявлення ознак або симптомів підсиленого або пролонгованого фармакологічного ефекту.

Саквінавір

Одночасне застосування кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) і саквінавіру (м’які желатинові капсули, 1200 мг 3 рази на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP3A, у 12 здорових добровольців призводило до збільшення AUC рівноважного стану і С_max саквінавіру на 177 % і 187 % порівняно з тими ж показниками, які спостерігалися при застосуванні тільки саквінавіру. При цьому AUC та С_max кларитроміцину збільшувалися приблизно на 40 % порівняно із застосуванням тільки кларитроміцину. Немає необхідності в коригуванні доз, якщо обидва лікарські засоби застосовують одночасно протягом обмеженого проміжку часу у досліджених дозах/лікарських формах. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням м’яких желатинових капсул можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при застосуванні саквінавіру у формі твердих желатинових капсул. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням лише саквінавіру можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при терапії саквінавіром/ритонавіром. Коли саквінавір застосовують разом із ритонавіром, необхідно враховувати можливі ефекти ритонавіру на кларитроміцин (див. вище).

Особливості застосування.

Застосування будь-якої антимікробної терапії, в т. ч. кларитроміцину, для лікування інфекції H. pylori може призвести до виникнення мікробної резистентності.

Кларитроміцин не слід призначати вагітним без ретельної оцінки співвідношення користь/ризик, особливо у І триместрі вагітності.

Тривале застосування кларитроміцину, як і інших антибіотиків, може спричинювати надмірний ріст нечутливих бактерій і грибів. При виникненні суперінфекції слід розпочати відповідну терапію.

Оскільки кларитроміцин метаболізується у печінці і виводиться головним чином через печінку та нирками, слід з особливою обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції печінки, помірними або тяжкими порушеннями функції нирок та пацієнтам літнього віку (віком від 65 років).

З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Під час застосування кларитроміцину повідомляли про порушення функції печінки, включаючи підвищений рівень печінкових ферментів, і про гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з жовтяницею або без неї. Це порушення функції печінки може бути тяжкого ступеня та зазвичай оборотне. У деяких випадках повідомляли про печінкову недостатність з летальним наслідком, яка в основному була асоційована із серйозними основними хворобами та/або супутнім медикаментозним лікуванням. Необхідно негайно припинити застосування кларитроміцину при виникненні таких ознак і симптомів гепатиту, як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж або чутливість у ділянці живота.

Про розвиток псевдомембранозного коліту від помірного до загрожуючого життю ступеня тяжкості повідомляли при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі макролідів. Про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile (CDAD), від легкого ступеня тяжкості до коліту з летальним наслідком повідомляли при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Терапія антибактеріальними препаратами порушує нормальну мікрофлору кишечнику, що може призвести до надмірного росту C. difficile. Слід завжди пам’ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої C. difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої C. difficile, повідомляли через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів. У разі виникнення псевдомембранозного коліту необхідно припинити лікування кларитроміцином незалежно від показань, за якими його було призначено. Необхідно провести мікробіологічне дослідження та розпочати відповідне лікування. Слід уникати препаратів, що пригнічують перистальтику.

Колхіцин

Зафіксовано розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним наслідком) при одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину, особливо у пацієнтів літнього віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності. Повідомляли про летальні наслідки у деяких із цих пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Одночасне застосування кларитроміцину з колхіцином протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

З обережністю слід застосовувати одночасно кларитроміцин та триазолбензодіазепіни, такі як триазолам, внутрішньовенний або оромукозний мідазолам (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Серцево-судинні ускладнення

Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, що свідчить про ризик розвитку серцевої аритмії та torsades de pointes, спостерігалося при лікуванні макролідами, включаючи кларитроміцин (див. розділ «Побічні реакції»). З огляду на те, що нижчезазначені ситуації можуть призвести до підвищеного ризику шлуночкових аритмій (включаючи torsades de pointes), кларитроміцин слід з обережністю застосовувати нижчезазначеним групам пацієнтів.

· Пацієнти з ішемічною хворобою серця, тяжкою серцевою недостатністю, порушеннями провідності або клінічно значущою брадикардією.

· Пацієнти з порушеннями електролітного балансу, такими як гіпомагніємія. Кларитроміцин не можна застосовувати пацієнтам із гіпокаліємією (див. розділ «Протипоказання»).

· Пацієнти, які одночасно приймають інші препарати, що асоціюються з подовженням інтервалу QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування кларитроміцину з астемізолом, цизапридом, пімозидом і терфенадином протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Кларитроміцин не можна застосовувати пацієнтам із вродженим або встановленим набутим подовженням інтервалу QT або зі шлуночковою аритмією в анамнезі (див. розділ «Протипоказання»).

Епідеміологічні дослідження, що вивчають ризик розвитку несприятливих серцево-судинних наслідків при застосуванні макролідів, показали мінливі результати. У процесі деяких спостережних досліджень виявлено рідкий короткостроковий ризик розвитку аритмії, інфаркту міокарда та летального наслідку від серцево-судинних заворювань, пов’язаний із застосуванням макролідів, включаючи кларитроміцин. Врахування цих результатів слід співставляти з перевагами лікування при призначенні кларитроміцину.

Пневмонія

З огляду на те, що розвивається резистентність Streptococcus pneumoniae до макролідів, важливо проводити тест на чутливість при призначенні кларитроміцину для лікування негоспітальної пневмонії. У разі госпітальної пневмонії кларитроміцин потрібно застосовувати у комбінації з іншими відповідними антибіотиками.

Інфекції шкіри та м’яких тканин від легкого до помірного ступеня тяжкості

Дані інфекції найчастіше спричинені мікроорганізмами Staphylococcus aureus та Streptococcus pyogenes, кожен із яких може бути резистентним до макролідів. Тому важливо проводити тест на чутливість. У разі, коли неможливо застосувати бета-лактамні антибіотики (наприклад, при алергії), як препарати першого вибору можна застосовувати інші антибіотики, такі як кліндаміцин. У даний час макроліди відіграють роль тільки у лікуванні деяких інфекцій шкіри та м’яких тканин, зокрема інфекцій, спричинених Corynebacterium minutissimum, acne vulgaris, бешихового запалення, та у ситуаціях, коли не можна застосовувати пеніциліни.

У разі розвитку тяжких гострих реакцій гіперчутливості, таких як анафілаксія, тяжкі шкірні побічні реакції (наприклад, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS), хвороба Шенлейна–Геноха, терапію кларитроміцином слід негайно припинити та одразу ж розпочати відповідне лікування.

Кларитроміцин потрібно застосовувати з обережністю при одночасному призначенні з індукторами ферменту цитохрому СYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід враховувати можливу перехресну резистентність між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.

Інгібітори Гмг-КоА-редуктази (статини)

Одночасне застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. розділ «Протипоказання»). Слід з обережністю призначати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. Повідомляли про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні кларитроміцину і статинів. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо виявлення ознак і симптомів міопатії. У ситуаціях, коли одночасного застосування кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найменшу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP3A (наприклад, флувастатину) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін

Одночасне застосування кларитроміцину та пероральних гіпоглікемічних засобів (таких як похідні сульфонілсечовини) та/або інсуліну може спричиняти виражену гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.

Пероральні антикоагулянти

При одночасному застосуванні кларитроміцину з варфарином існує ризик виникнення серйозної кровотечі, значного підвищення показника МНВ (міжнародне нормалізоване відношення) та протромбінового часу. Доки пацієнти отримують одночасно кларитроміцин та пероральні антикоагулянти, потрібно часто контролювати показник МНВ та протромбіновий час.

Допоміжні речовини.

Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактози або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати препарат.

Таблетки АЗИКЛАР 500 містять барвник тартразин (Е 102), який може викликати алергічні реакції.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування препарату у період вагітності та годування груддю не встановлена. На основі результатів, отриманих у дослідженнях на мишах, щурах, кролях та мавпах, можливість шкідливого впливу на розвиток ембріона і плода не може бути виключена. Не слід застосовувати препарат у період вагітності без ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Кларитроміцин виділяється у грудне молоко.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дані про вплив відсутні. Однак перед керуванням автотранспортом та іншими механізмами необхідно брати до уваги можливе виникнення побічних реакцій з боку нервової системи, таких як судоми, запаморочення, вертиго, галюцинації, сплутаність свідомості, дезорієнтація.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки слід приймати цілими (не подрібнювати, не жувати), запиваючи рідиною. Вживання їжі практично не впливає на абсорбцію препарату, але може злегка уповільнювати цей процес.

Дорослим і дітям віком від 12 років рекомендована доза становить 250 мг кларитроміцину кожні 12 годин; при тяжких інфекціях дозу можна підвищити до 500 мг кожні 12 годин.

Зазвичай курс лікування становить 6-14 днів. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання і визначається лікарем індивідуально для кожного пацієнта.

Лікування одонтогенних інфекцій.

Рекомендована доза становить 250 мг кожні 12 годин протягом 5 днів.

Застосування пацієнтам із мікобактеріальною інфекцією.

Початкова доза для дорослих становить 500 мг 2 рази на добу. Якщо протягом 3-4 тижнів лікування не спостерігається покращення клінічних ознак або бактеріологічних показників, доза кларитроміцину може бути підвищена до 1000 мг 2 рази на добу.

Лікування дисемінованих інфекцій, спричинених МАК, у хворих на СНІД продовжується стільки, скільки триває клінічна та мікробіологічна ефективність препарату, що має медичне підтвердження. Кларитроміцин можна застосовувати у комплексі з іншими антимікобактеріальними засобами.

Ерадикація H. pylori у пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки (дорослі).

Потрійна терапія (7–10 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на добу слід застосовувати разом з амоксициліном 1000 мг 2 рази на добу та омепразолом 20 мг на добу упродовж 7–10 днів.

Потрійна терапія (10 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на добу, ланзопразол 30 мг 2 рази на добу та амоксицилін 1000 мг 2 рази на добу упродовж 10 днів.

Подвійна терапія (14 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 3 рази на добу разом з омепразолом 40 мг 1 раз на добу внутрішньо упродовж 14 днів, далі ‒ омепразол 20 мг або 40 мг 1 раз на добу внутрішньо упродовж наступних 14 днів.

Подвійна терапія (14 днів)

Кларитроміцин (500 мг) 3 рази на добу разом з ланзопразолом 60 мг 1 раз на добу внутрішньо упродовж 14 днів. Може бути потрібним подальше пригнічення секреції соляної кислоти для зменшення проявів виразки.

Кларитроміцин також застосовували у таких терапевтичних схемах:

кларитроміцин + тинідазол та омепразол або ланзопразол;

кларитроміцин + метронідазол та омепразол або ланзопразол;

кларитроміцин + тетрациклін, вісмуту субсаліцилат та ранітидин;

кларитроміцин + амоксицилін та ланзопразол;

кларитроміцин + ранітидин та вісмуту цитрат.

Застосування пацієнтам літнього віку: як для дорослих.

Застосування пацієнтам із нирковою недостатністю: для пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) загальна добова доза повинна бути зменшена наполовину, тобто 250 мг 1 раз на добу або 250 мг 2 рази на добу при тяжких інфекціях. У таких пацієнтів тривалість лікування не повинна перевищувати 14 днів.

Діти.

Препарат застосовують дітям віком від 12 років. Застосування таблеток кларитроміцину дітям віком до 12 років не вивчалося. Дітям цього віку застосовують препарат у формі суспензії.

Передозування.

Симптоми. Передозування кларитроміцину може спричинити появу симптомів з боку шлунково-кишкового тракту. У одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, який прийняв 8 грамів кларитроміцину, розвинулися порушення ментального статусу, параноїдна поведінка, гіпокаліємія і гіпоксемія.

Лікування. Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід лікувати за допомогою негайного промивання шлунка і симптоматичної терапії. Як і щодо інших макролідів, малоймовірно, щоб гемодіаліз або перитонеальний діаліз істотно змінювали рівень кларитроміцину в сироватці крові.

Побічні реакції.

Найчастішими та найпоширенішими побічними реакціями при лікуванні кларитроміцином дорослих та дітей є біль у животі, діарея, нудота, блювання та спотворення смаку. Ці побічні реакції зазвичай незначно виражені та узгоджуються із відомим профілем безпеки макролідних антибіотиків.

Нижче представлені побічні реакції, що виникли під час клінічних досліджень та при постмаркетинговому застосуванні різних лікарських форм і дозувань кларитроміцину, у тому числі таблеток негайного вивільнення. Побічні реакції, що принаймні можливо пов’язані з кларитроміцином, розподілені за системами органів і за частотою виникнення: дуже часті (≥1/10), часті (≥1/100 до ˂1/10), нечасті (≥1/1000 до ˂1/100), з невідомою частотою* (побічні реакції з постмаркетингового спостереження; частоту визначити неможливо з наявних даних). У межах кожної групи побічні реакції представлені в порядку зменшення тяжкості проявів, якщо тяжкість вдалося оцінити.

Інфекції та інвазії: нечасті – целюліт¹, кандидоз, гастроентерит², інфекція³, вагінальна інфекція; з невідомою частотою – псевдомембранозний коліт, бешихове запалення.

З боку крові і лімфатичної системи: нечасті – лейкопенія, нейтропенія⁴, тромбоцитемія³, еозинофілія⁴; з невідомою частотою – агранулоцитоз, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: нечасті – анафілактоїдні реакції¹, гіперчутливість; з невідомою частотою – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.

З боку метаболізму і живлення: нечасті – анорексія, зниження апетиту; з невідомою частотою – гіпоглікемія.

З боку психіки: часті – безсоння; нечасті – тривожність, нервозність³; з невідомою частотою – психози, сплутаність свідомості, деперсоналізація, депресія, дезорієнтація, галюцинації, жахливі сновидіння, манія.

З боку ЦНС: часті – дисгевзія (порушення смакової чутливості), головний біль; нечасті – втрата свідомості¹, дискінезія¹, запаморочення, сонливість, тремор; з невідомою частотою – судоми, агевзія (втрата смакової чутливості), паросмія, аносмія, парестезія.

З боку органів слуху і лабіринтні порушення: нечасті – вертиго, погіршення слуху, дзвін у вухах; з невідомою частотою – втрата слуху.

Кардіальні порушення: нечасті – зупинка серця¹, фібриляція передсердь¹, подовження інтервалу QT, екстрасистоли¹, відчуття серцебиття; з невідомою частотою – torsades de pointes, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків.

Судинні порушення: часті – вазодилатація¹; з невідомою частотою – крововилив.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасті – астма¹, носова кровотеча², емболія судин легенів¹.

З боку травної системи: часті – діарея, блювання, диспепсія, нудота, біль у животі; нечасті – езофагіт¹, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба², гастрит, прокталгія², стоматит, глосит, здуття живота⁴, запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм; з невідомою частотою – гострий панкреатит, зміна кольору язика, зміна кольору зубів.

З боку гепатобіліарної системи: часті – відхилення від норми функціональних тестів печінки; нечасті – холестаз⁴, гепатит⁴, підвищення рівня АЛТ, АСТ, ГГТ⁴; з невідомою частотою – печінкова недостатність, гепатоцелюлярна жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: часті – висипання, гіпергідроз; нечасті – бульозний дерматит¹, свербіж, кропив’янка, макуло-папульозні висипання³; з невідомою частотою – тяжкі шкірні побічні реакції (наприклад, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна шкірна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS)), акне, хвороба Шенлейна–Геноха.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасті – м’язові спазми³, скелетно-м’язова ригідність¹, міалгія²; з невідомою частотою – рабдоміоліз^2**, міопатія.

З боку нирок і сечовидільної системи: нечасті – підвищення креатиніну крові¹, підвищення сечовини крові¹; з невідомою частотою – ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення та реакції у місці введення: дуже часті – флебіт у місці введення¹; часті – біль у місці введення¹, запалення у місці введення¹; нечасті – нездужання⁴, гарячка³, астенія, біль у грудях⁴, озноб⁴, стомленість⁴.

Лабораторні дослідження: нечасті – зміна співвідношення альбумін-глобулін¹, підвищення рівня лужної фосфатази у крові⁴, підвищення рівня лактатдегідрогенази у крові⁴; з невідомою частотою – підвищення МНВ, збільшення протромбінового часу, зміна кольору сечі.

* Частота невідома, оскільки про ці реакції повідомляли добровільно з популяції пацієнтів невстановленої кількості. Не завжди можна точно встановити їх частоту або причинний зв’язок із прийомом препарату. Загальний досвід застосування кларитроміцину становить більше ніж 1 мільярд пацієнто-днів.

** У деяких повідомленнях про рабдоміоліз кларитроміцин був призначений одночасно з іншими лікарськими засобами, про які відомо, що вони асоціюються з рабдоміолізом (такі як статини, фібрати, колхіцин або алопуринол).

^1,2,3,4Про ці побічні реакції повідомляли тільки при застосуванні препарату у формі: 1 – порошку ліофілізованого для приготування розчину для інфузій, 2 – таблеток пролонгованої дії, 3 – суспензії, 4 – таблеток негайного вивільнення.

Очікується, що частота, тип та тяжкість побічних реакцій у дітей будуть такими ж, як і у дорослих.

Пацієнти із порушеннями імунної системи.

У хворих на СНІД та інших пацієнтів із порушеннями імунної системи, які застосовували високі дози кларитроміцину протягом тривалого часу для лікування мікобактеріальних інфекцій, часто було важко відрізнити побічні реакції, пов’язані із застосуванням препарату, та симптоми основного або супутніх захворювань.

У дорослих пацієнтів, які отримували кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найчастішими побічними ефектами були нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висипання, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АЛТ та АСТ в сироватці крові. Нечасто виникали диспное, безсоння та сухість у роті.

У цих пацієнтів із порушеннями імунної системи проводили оцінку лабораторних показників, аналізуючи ті показники, що виходять за межі значного аномального рівня (тобто крайньої верхньої або нижньої межі) для визначеного тесту. За цим критерієм у 2–3 % цих пацієнтів, які приймали 1000 мг кларитроміцину на добу, спостерігалося значне аномальне підвищення рівня АЛТ та АСТ та аномальне зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів у крові. У меншого відсотка пацієнтів спостерігалося підвищення рівня азоту сечовини у крові.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Фламінго Фармасьютикалс Лтд.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Е-28, Опп. Фаєр Брігейд, М.І.Д.С., Талоджа, Район Райгад, Махараштра, ІН – 410208, Індія.

Заявник.

Фламінго Фармасьютикалс Лтд.

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

7/1, Корпорейт Парк, Сіон-Тромбай Роад, Чембур, Мумбаї-400071, Індія.

Азиклар

Азиклар (Aziclar)

Азиклар — полусинтетический противомикробный препарат широкого спектра действия. Кларитромицин, входящий в состав препарата Азиклар, антибиотик группы макролидов, производное эритромицина. Механизм действия кларитромицина связан с изменением 50S рибосомальной субстанции, что в конечном итоге приводит к ингибированию синтеза жизненно необходимых белков в различных частях клетки микроорганизма. Нарушение синтеза белков приводит к гибели бактерий. Препарат оказывает бактерицидный эффект относительно патогенных микроорганизмов, которые находятся как внутри клетки, так и вне её. Препарат эффективен в отношении широкого спектра грамположительных и грамотрицательных аэробных, а также некоторых анаэробных микроорганизмов. Для кларитромицина характерна перекрестная резистентность с эритромицином. Отмечается также подобность спектра действия кларитромицина со спектром действия эритромицина, однако противомикробная активность кларитромицина более выражена.

Грамположительные аэробные микроорганизмы, чувствительные к действию препарата Азиклар: Staphylococcus spp. (в том числе Staphylococcus aureus и Staphylococcus epidermidis), Streptococcus agalactiae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae.
Грамотрицательные аэробные микроорганизмы, чувствительные к действию препарата Азиклар: Haemophilus influenzae, Haemophilus ducreyi, Mycobacterium avium, Mycobacterium leprae, Mycobacterium cansasii, Mycobacterium marinom, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Legionella pneumophila, Helicobacter pylori, Campylobacter spp., Campylobacter jejuni, Moraxella catarrhalis, Bordetella pertussis, Corynebacterium spp., Borrelia burgdorferi, Pasteurella multocida.
Анаэробные микроорганизмы чувствительные к действию препарата Азиклар: Eubacter spp., Peptococcus spp., Propionibacterium spp. (в том числе Propionibacterium acne), Clostridium perfringens, Bacteroides melaninogenicus.
Кроме того, кларитромицин эффективен при инфекциях, которые вызваны штаммами Chlamydia pneumoniae, Chlamydia trachomatis, Toxoplasma gondii, Ureaplasma urealyticum, Mycoplasma pneumoniae, Listeria monocytogenes.
Микроорганизмы, резистентные к действию кларитромицина: Enterobacteriaceae, Pseudomonas spp. и штаммы, резистентные к действию эритромицина.

После перорального применения кларитромицин хорошо абсорбируется в желудочно-кишечном тракте, биодоступность достигает 50%. Прием пищи и рН среды не оказывают существенного влияния на скорость абсорбции и биодоступность препарата. Степень связи с белками плазмы достигает 80%. Концентрации кларитромицина в органах и тканях значительно превышают его плазменные концентрации, так в тканях легких и печени концентрации препарата в 10 раз превышают его концентрации в плазме крови. Метаболизируется в печени с образованием фармакологически активного метаболита — 14-гидроксикларитромицина (его противомикробная активность несколько ниже или аналогична противомикробной активности кларитромицина, однако, в отношении Haemophilus influenzae 14-гидроксикларитромицин в 2 раза эффективнее, чем кларитромицин). В процессе метаболизма кларитромицина непосредственное участие принимает цитохром Р450, поэтому под влиянием препаратов, ингибирующих или индуцирующих печеночные ферменты и влияющих на систему цитохрома Р450, могут изменяться концентрации кларитромицина в организме. Выводится препарат как в неизменном виде, так и в виде метаболитов, преимущественно с мочой и в незначительной степени с калом. Период полувыведения кларитромицина равен 3-4 часам, активного метаболита — 5-7 часов. Кларитромицин в неизменном виде и в виде метаболитов выделяется с грудным молоком.

При нарушениях функции печени уровень 14-гидроксикларитромицина ниже, чем при нормальной функции печени.
При нарушениях функции почек отмечается удлинение периода полувыведения кларитромицина и повышение его концентраций в организме. При нарушении функции почек также отмечается уменьшение экскреции препарата с мочой.
В связи с изменением клиренса креатинина у пожилых людей также отмечается удлинение периода полувыведения и повышение концентраций кларитромицина в крови.

Препарат применяют при инфекционных заболеваниях, которые вызваны микроорганизмами, чувствительными к кларитромицину, в том числе:
— инфекционные заболевания ЛОР-органов: фарингит, в том числе стрептококковый, тонзиллит, синусит, гайморит, воспаление среднего уха;
— инфекционные заболевания нижних дыхательных путей: пневмония, острый и хронический бронхит;
инфекционные заболевания кожи и мягких тканей: абсцесс, импетиго, стрептодермия, фолликулит, фурункулез, рожа, раневая инфекция;
— препарат также применяют в комплексном лечении язвенных поражениях желудка и двенадцатиперстной кишки, которые связаны с Helicobacter pylori.

Препарат принимают независимо от приема пищи, таблетки глотают целиком, запивая необходимым количеством воды. Не рекомендуется измельчать или делить таблетки. Дозы препарата и длительность курса лечения определяет лечащий врач индивидуально для каждого пациента в зависимости от характера заболевания.
При инфекционных заболеваниях средней тяжести взрослым и детям в возрасте старше 12 лет рекомендуется назначать по 250 мг препарата 2 раза в день.
При тяжелых инфекционных заболеваниях взрослым и детям в возрасте старше 12 лет рекомендуется назначать по 500 мг препарата 2 раза в день.
Длительность курса лечения обычно составляет 1-2 недели, однако препарат необходимо принимать в течение не менее 2 дней после исчезновения симптомов заболевания или до получения отрицательных результатов микробиологических анализов.

Для профилактики и лечения инфекционных заболеваний, вызванных Micobacterium complex avium, рекомендуется назначать по 500 мг препарата 2 раза в сутки. При необходимости доза препарата может быть увеличена.
В комплексном лечении язвенных поражений желудка и/или двенадцатиперстной кишки, которые связанны с Helicobacter pylori, рекомендуется назначать кларитромицин по 500 мг 2 раза в сутки. Длительность курса лечения составляет 7 дней.
Максимальная суточная доза препарата составляет 2000 мг.
Рекомендуется принимать препарат через равные промежутки времени.
Пациентам с нарушением функции почек необходима коррекция дозы, так, если клиренс креатинина у пациента менее 30мл/мин, то суточную дозу необходимо уменьшить вдвое. При снижении суточной дозы кратность применения сохраняется, однако, если общая суточная доза составляет менее 500 мг, то суточную дозу кларитромицина назначают на 1 прием.

При применении препарата у пациентов отмечались такие побочные эффекты:
Со стороны желудочно-кишечного тракта: нарушение стула, тошнота, рвота, нарушение пищеварения, боли в эпигастральной области, стоматит, глоссит. В единичных случаях отмечалось развитие панкреатита и псевдомембранозного колита.
Со стороны печени: нарушение оттока желчи, желтуха, гепатоцеллюлярный гепатит.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: аритмии, в том числе желудочковая тахикардия, трепетание желудочков, мерцание желудочков.
Со стороны центральной и периферической нервной системы: головная боль, повышенная возбудимость, нарушение режима сна и бодрствования, головокружение, тремор конечностей, парестезии, судороги, галлюцинации.
Со стороны органов чувств: изменение вкусовых ощущений, в частности пациенты отмечали появление металлического или горького привкуса, нарушение слуха, шум в ушах.

Со стороны системы кроветворения: эозинофилия, лейкопения, тромбоцитопения.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: боли в мышцах и суставах.
Аллергические реакции: кожная сыпь, зуд, крапивница, синдром Стивнса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, анафилактический шок.
При применении препарата также могут изменяться некоторые лабораторные показатели, в том числе у пациентов отмечалось повышение уровня азота мочевины, увеличение количества креатинина в сыворотке крови, увеличение активности печеночных трансфераз, гипербиллирубинемия. У пациентов, принимающих пероральные гипогликемические препараты и инсулин, возможно развитие гипогликемии.
В единичных случаях при применении препарата Азиклар у пациентов отмечалось развитие интерстициального нефрита и почечная недостаточность.

— Повышенная индивидуальная чувствительность к компонентам препарата и препаратам группы макролидов;
— гипокалиемия;
— препарат не рекомендуется назначать пациентам, принимающим препараты, производные спорыньи, цизаприд, пимозид, астемизол, терфенадин и препараты группы макролидов;
— препарат не назначают пациентам, страдающим синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции, непереносимостью галактозы и/или лактозы;
— с осторожностью назначают препарат в период беременности и лактации, а также пациентам, страдающим тяжелыми заболеваниями сердца, в том числе ишемической болезнью сердца, желудочковой аритмией (в том числе в анамнезе) и сердечной недостаточностью;
— препарат в форме таблеток не назначают детям в возрасте младше 12 лет;
— пациентам с нарушением функции печени и/или почек препарат Азиклар назначают с осторожностью.

На данный момент исследования безопасности применения препарата в период беременности не проводились. Препарат в период беременности может быть назначен лечащим врачом, в случае если ожидаемая польза для матери выше, чем потенциальные риски для плода.
При необходимости применения препарата в период лактации рекомендуется временно прервать грудное вскармливание.

Препарат при одновременном применении повышает концентрации лекарственных средств, метаболизм которых связан с системой цитохрома Р450. К таким препаратам относятся терфенадин, карбамазепин, альпразолам, цизаприд, бромокриптин, рифабутин, пимозид, астемизол, алкалоиды спорыньи, вальпроат, варфарин, мидазолам, триазолам, гексобарбитал, дигоксин, хинидин, фенитоин, метилпреднизолон, циклоспорин, сильденафил, теофиллин, дизопирамид, зидовуин, винбластин, такролимус. При необходимости одновременного назначения этих препаратов рекомендуется тщательно контролировать их концентрации в крови и в случае необходимости корректировать их дозировки.

Одновременное применение кларитромицина с эрготамином или дигидроэрготамином может привести к развитию вазоспазма и ишемии различных тканей, включая ткани центральной нервной системы и ткани конечностей.
При одновременном применении препарата Азиклар с ловастатином, аторвастатином и симвастатином может привести к развитию рабдомиолиза.
Препарат при одновременном применении повышает токсичность колхицина.

При приеме завышенных доз препарата у пациентов отмечалось развитие головной боли, гипокалиемии, нарушений пищеварения и гипоксемии.
Специфического антидота нет. При передозировке показано промывание желудка, прием энтеросорбента и симптоматическая терапия. Гемодиализ и перитонеальный диализ неэффективны.

Таблетки, покрытые оболочкой, по 10 штук в блистере, по 1 блистеру в картонной упаковке.

Препарат рекомендуется хранить в сухом месте вдали от прямых солнечных лучей при температуре не выше 30 градусов Цельсия.
Срок хранения — 3 года.

Кларитромицин, Биноклар, Клерон, Фромилид, Клацид, Криксан.

1 таблетка, покрытая оболочкой, препарата Азиклар 250 содержит:
кларитромицина — 250 мг;
вспомогательные вещества, в том числе лактозы моногидрат.

1 таблетка, покрытая оболочкой, препарата Азиклар 500 содержит:
кларитромицина — 500 мг;
вспомогательные вещества, в том числе лактозы моногидрат.

Описание препарата «Азиклар» на данной странице является упрощённой и дополненной версией официальной инструкции по применению. Перед приобретением или использованием препарата вы должны проконсультироваться с врачом и ознакомиться с утверждённой производителем аннотацией.
Информация о препарате предоставлена исключительно с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению. Только врач может принять решение о назначении препарата, а также определить дозы и способы его применения.

Это полусинтетический антибиотик-макролид. Его действие определяется способностью связываться с рибосомальной субъединицей 50S чувствительных бактерий, вследствие чего угнетается биосинтез белка.

Состав и форма выпуска

Активный компонент: кларитромицин.

Выпускается Азиклар 500 в форме таблеток (500 мг).

Показания

Применяют Азиклар 500:

— при инфекции носоглотки (тонзиллите, фарингите), придаточных пазух носа (пансинусите, гайморите, фронтите, этмоидите, сфеноидите);

— при инфекции нижних дыхательных путей (бронхите, крупозной пневмонии, первичной атипичной пневмонии и т.д.);

— при инфекции мягких тканей, кожного покрова (импетиго, фурункулезе, фолликулите, эризипелоиде, инфицированных ранах);

— при острых/хронических одонтогенных инфекциях;

— при локализованных/диссеминированных микобактериальных инфекциях, спровоцированных Mycobacterium intracellulare, M. avium;

— при локализованных инфекциях, спровоцированных M. fortuitum, M. chelonae, M. kansasii;

— для эрадикации H. pylori у особ с язвой/ми двенадцатиперстной кишки при условии угнетения секреции соляной кислоты (поскольку активность лекарства по отношению к H. pylori при нейтральном pH значительно выше, чем при кислом pH).

Противопоказания

Нельзя применять Азиклар 500:

— при непереносимости компонентов;

— при аллергии на макролидные антибиотики;

— при гипокалиемии (риск удлинения интервала Q–T);

— при одновременном применении некоторых лекарств (астемизола, пимозида, цизаприда, терфенадина, алкалоидов спорыньи, ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы, кларитромицина, перорального мидазолама);

— при удлинении Q–T на ЭКГ, желудочковой аритмии в анамнезе;

— детям до 12 лет;

— при тяжелой недостаточности печени/почек.

Применение при беременности и кормлении грудью

В эти периоды Азиклар 500 не применяют.

Способ применения и дозы

Азиклар 500 применяют внутрь, независимо от еды.

Стандартная доза для взрослых, детей от 12 лет — 500 мг каждые 24 часа, при более тяжелых инфекциях разрешено повысить дозу до 500 мг каждые 12 часов.

Продолжительность терапии обычно зависит от степени тяжести инфекции. Стандартный курс — от 6 до 14 дней.

Передозировка

Симптомы: рвота, диспепсия, дискомфорт/боль в животе, изменения сознания, параноидальное поведение, гипокалиемия, гипоксемия.

Лечение передозировки: промыть желудок, принять энтеросорбенты. Проводится симптоматическая терапия, меры, направленные на поддержание жизненных функций.

Побочные эффекты

Инфекции/инвазии: рожистое воспаление, целлюлит, гастроэнтерит, кандидоз ротовой полости, вагинальная инфекция, псевдомембранозный колит.

Изменения лабораторных показателей: лейкопения, нейтропения, тромбоцитемия, агранулоцитоз, эозинофилия, тромбоцитопения.

Иммунные расстройства: анафилактоидные реакции, ангионевротический отек, гиперчувствительность, анафилактические реакции.

Метаболические расстройства: анорексия, гипогликемия.

Психические расстройства: галлюцинации, бессонница, тревожность, нервозность, психоз, спутанность сознания, депрессия, деперсонализация, дезориентация, мания, кошмарные сновидения.

Неврологические расстройства: дисгевзия (изменение вкусовой чувствительности), потеря сознания, головная боль, дискинезия, сонливость, головокружение, тремор, судороги, паросмия, агевзия, аносмия, парестезия.

Расстройства восприятия: головокружение, ухудшение слуха, шум в ушах, потеря слуха.

Кардиоваскулярные расстройства: остановка сердца, удлинение интервала Q–T, фибрилляция предсердий, экстрасистолия, желудочковая тахикардия типа пируэт, сердцебиение, желудочковая тахикардия, вазодилатация, кровоизлияние.

Дыхательные расстройства: бронхоспазм, носовое кровотечение, эмболия легочных сосудов.

Пищеварительные расстройства: диарея, боли в животе, тошнота, эзофагит, гастроэзофагеальный рефлюкс, гастрит, вздутие живота, стоматит, глоссит, запор, отрыжка, прокталгия, сухость во рту, метеоризм, панкреатит, изменение цвета зубов и языка.

Гепатобилиарные расстройства: холестатическая желтуха, отклонение функциональных тестов печени, печеночная недостаточность, холестаз, гепатит, гепатоцеллюлярная желтуха.

Дерматологические изменения: сыпь, буллезный дерматит, гипергидроз, зуд, макулопапулезная сыпь, акне, синдром Стивенса — Джонсона, крапивница, медикаментозная кожная реакция, синдром Лайелла, DRESS-синдром, болезнь Шенлейна — Геноха.

Опорно-двигательные нарушения: мышечные спазмы, миалгия, скелетно-мышечная ригидность, рабдомиолиз, миопатия.

Мочевыделительные расстройства: повышение показателя креатинина, мочевины в анализе крови, недостаточность почек, интерстициальный нефрит.

Общие нарушения: боль в груди, недомогание, лихорадка, озноб, астения, усталость.

Лабораторные исследования: повышение уровня ЛДГ, повышение уровня ЩФ. повышение международного нормализованного отношения, изменение соотношения альбумин/глобулин, изменение цвета мочи, увеличение протромбинового времени.

Условия и сроки хранения

Хранить Азиклар 500 требуется при 15 — 30 °C не более трех лет.