Кордарон инструкция по применению цена в украине

Формы выпуска

Показания для применения Кордарона

Режим дозирования

Противопоказания

Особенности Кордарона

Побочные действия

Взаимодействие с другими медикаментами и продуктами питания

Передозировка

Условия хранения

Используемая литература

Кордарон – основной антиаритмический препарат, который включен в рекомендации Европейского общества кардиологов для лечения сердечной недостаточности, восстановления синусового ритма и профилактики внезапной смерти. Отличается высокой эффективностью, особенно в случаях кардиальной патологии и аритмиях сердца.

Препарат был разработан в 1962 году и первые 10 лет использовался как антиангинальное средство для лечения стенокардии. Последующее изучение воздействия на сердечно-сосудистую систему перевело его в категорию и антиаритмических средств, применение которых показано при суправентрикулярных и желудочковых аритмиях.

Эффективность Кордарона обеспечивает амиодарон гидрохлорид. Это активное вещество представляет собой йодированную производную бензофурана и обладает антиангинальным, коронародилатирующим, альфа-, бета-адреноблокирующим и гипотензивным действием.

Средняя биодоступность амиодарона составляет 50%, облегчение наступает через 3–7 часов после приема, терапевтический эффект – в течение недели.

Формы выпуска

Препарат доступен в двух лекарственных формах, которые отличаются ценой:

• таблетки 200 мг, 30 штук в упаковке
• раствор для инъекций – Кордарон в ампулах по 3 мл, 6 штук в упаковке.

Обе формы представлены в ассортименте украинских аптек и находятся всегда в наличии.

Если одна таблетка содержит 200 мг амиодарона, то одна ампула – 150 мг из расчета, что в каждом миллилитре содержится 50 мг активного вещества.

Показания для применения Кордарона

При назначении как таблеток, так и внутривенных инъекций, учитывают диагноз и состояние больного.

Чаще всего таблетки назначают в двух случаях.

1. Для предупреждения рецидивов:

• Желудочковой тахикардии, когда есть непосредственная угроза для жизни пациента. Причем прием начинают в стационаре под наблюдение врача.
• Диагностированной симптоматической желудочковой тахикардии, которая приводит к потери трудоспособности.
• Подтвержденной суправентрикулярной тахикардии, которая требует лечения или когда другие препараты оказались неэффективными или противопоказанными.
• Фибрилляции желудочков.

1. Для лечения:

• суправентрикулярной тахикардии;
• ишемической болезни сердца или/и нарушений работы левого желудочка.

Основные показания Кордарона для внутривенного введения:

• тахиаритмия, вызванная синдромом Вольфа-Паркинсона-Уайта;
• тахикардия (наджелудочковая, узловая и желудочковая);
• трепетание и фибрилляция предсердий, фибрилляция желудочков.
• состояния, когда не могут быть использованы другие препараты.

Внутривенное введение Кордарона также выполняется, когда больной не может перорально принимать лекарство или необходим быстрый ответ на лечение.

Режим дозирования

Суточная доза зависит от лекарственной формы и цели терапии: начальной или поддерживающей.

Кордарон таблетки необходимо принимать следующим образом:

• При начальной терапии – 1 таблетка (200 мг) 3 раза в день на протяжении 8–10 дней. Иногда доза может быть увеличена до 4-5 таблеток, но на более короткий срок и под контролем ЭКГ.
• При поддерживающей терапии – от ½ до 2 таблеток в сутки в зависимости от состояния больного. В основном назначают минимально эффективную дозу, постоянно наблюдая за реакцией организма больного.

Внутривенное введение препарата имеет несколько особенностей:

• концентрация средства в 500 мл должна быть не меньше двух ампул (300 мг);
• разводить можно только в изотоническом растворе глюкозы (5%);
• нельзя использовать для разведения натрий хлорид;
• нельзя смешивать с другими препаратами в одной инфузионной системе;
• препарат вводится через центральный венозный доступ;
• введение через периферийный доступ возможно в крайних случаях: при проведении сердечно-легочной реанимации, остановке сердца.

Дозировка при внутривенном введении:

• Начальное лечение – рассчитывается из показателей 5 мг средства на 1 кг массы тела. Вводится капельным путем в течение от 20 минут до 2-х часов, 2-3 раза в сутки.
• Поддерживающее лечение – от 600 мг до 1,2 г в сутки, из расчета 10–20 мг/кг. Необходимая доза растворяется в 250 мл раствора глюкозы. Процедура повторяется на протяжении нескольких дней.

При этом состояние больного поддерживают с помощью таблеток Кордарон, которые он принимает с первого дня инфузионной терапии по 1 штуке 3 раза в сутки.

Препарат разрешен детям от 3 лет. Целесообразность применения и дозировку определяет врач.

Противопоказания

Препарат запрещен к применению при:

• повышенной чувствительности к йоду, т.к. 200 мг амиодарона содержат 75 мг йода; а также амиодарону или вспомогательным веществам средства;
• синусовой брадикардии, синоатриальной блокаде сердца, синдроме слабости синусового узла, нарушении атриовентрикулярной проводимости, если отсутствует кардиостимулятор;
• гипертиреозе;
• сосудистом коллапсе;
• тяжелой форме артериальной гипотензии;
• детям: недоношенным, новорожденным, до 3-лет;
• беременности II и III триместра;
• лактации.

Препарат нельзя совмещать с приемом:

• антиаритмических средств I и III класса;
• лекарств, содержащих соединения бепридила, мышьяка, цизаприда, циталопрама, дифеманила, доласетрона, домперидона, дронедорона, эритромицина, левофлоксцина и другие, полный перечень которых указан в инструкции Кордарона.

Важно! Препарат назначается только лечащем врачом после тщательной диагностики и документального подтверждения диагноза.

Особенности Кордарона

Несмотря на доказанную антиаритмическую активность лекарства, оно может вызвать негативную реакцию со стороны как сердечно-сосудистой системы, так и других органов.

• Со стороны сердца: иногда наблюдается замедление частоты сокращений сердца, развитие AV-блокады I степени, появление новой аритмии или ухудшение текущей, тяжелая брадикардия.
• Со стороны эндокринной системы: нарушение таких функции щитовидной железы, как поглощение радиоактивного йода, уровень белково-связанного йода.
• Со стороны дыхательной системы: появление непродуктивного кашля или одышки.
• Со стороны нервной и мышечной системы: могут возникнуть сенсорно-моторная или смешанная нейропатия, миопатия.
• Со стороны органов зрения: снижение резкости и четкости картинки, что требует отмены препарата и прохождение офтальмологического обследования.

Прием препарата требует особого внимания, если одновременно принимается с лекарствами от вирусного гепатита С.

Не рекомендуется беременным женщинам, потому что содержит йод. Несмотря на то, что это не влияет на плод до 14 недели, препарат не назначают на ранних сроках во избежания негативного влияния на развитие будущего ребенка.

Амиодарон может оказывать влияние на скорость реакции и качество зрения. Поэтому его не рекомендуют принимать во время вождения автомобиля и управления приборами с точными механизмами.

Побочные действия

Наиболее часто негативные реакции проявляются со стороны зрения, щитовидной железы, кожных покровов, печени.

Реже – со стороны нервной, дыхательной и пищеварительной систем.

В случае появлений побочных эффектов прием препарата прекращают и обращаются к врачу, который либо корректирует дозу, либо назначает другое лекарство.

Взаимодействия с другими медикаментами и продуктами питания

Прежде чем купить Кордарон, следует помнить, что он по-разному проявляет себя в комбинации с большим количеством лекарств разного спектра действие. Поэтому его назначению предшествует тщательная диагностика организма и изучение анамнеза. Полный список лекарств и особенности их взаимодействия с препаратом указан в инструкции.

Передозировка

Случаи острой передозировки недостаточно задокументированы и полностью описаны. Известно, что может наблюдаться синусовая брадикардия, желудочковая аритмия и нарушения в работе печени.

Условия хранения

В недоступном для детей месте при температуре не выше 30°С.

Используемая литература

• Нормативно-директивные документы МОЗ Украины
• Единый справочник лекарств в Украине
• Справочник лекарственных препаратов Компендиум

Обратите внимание!

Описание препарата Кордарон – это упрощенная авторская версия сайта a.com.ua.

НЕ ЗАНИМАЙТЕСЬ САМОЛЕЧЕНИЕМ! ЭТО МОЖЕТ БЫТЬ ОПАСНЫМ ДЛЯ ВАШЕГО ЗДОРОВ’Я!

Кордарон: краткая инструкция по применению

Кордарон — это лекарственное средство, которое способствует нормализации сердечной деятельности, а также благодаря активным действующим компонентам помогает сократить смертность вследствие острой сердечно-сосудистой недостаточности. 

Цена на Кордарон зависит исключительно от формы выпуска. Важно также отметить, что рассматриваемое лекарственное средство относится к медикаментам экстренной помощи и должно в обязательном порядке быть в аптечке каждого «сердечника».

Для удобства пациентов Кордарон выпускается как в таблетированной форме, так и в ампулах. Таблетки упакованы в блистеры по 10 штук в каждом. Что касается ампул, в каждое стеклянной колбе содержится по три миллилитра раствора.

Состав Кордарона включает в себя главный действующий компонент — амиодарон. В качестве дополнительных веществ выступают повидон, магний, лактоза, крахмал и другие. 

Показания к применению Кордарона

До того как купить Кордарон, необходимо обратиться к лечащему врачу с целью проведения ряда анализов и диагностических исследований. На основе результатов будет принято решение касательно особенностей восстанавливающей терапии. Как показывает практика, Кордарон назначается пациентам при наличии следующих состояний:

• аритмия сердечных желудочков;
• стенокардия;
• инфаркт миокарда;
• трепетание предсердий.

В предписании к препарату указано, что лекарственное средство может использоваться не только для лечения, но и для профилактики возникновения острых состояний. Чтобы исключить возможность возникновения нежелательных эффектов на фоне лечения Кордароном, необходимо придерживаться рекомендованной дозировки и прочих рекомендаций специалиста.

Какие выделяют противопоказания к Кордарону?

• Чувствительность к компонентам препарата. Если на фоне лечения Кордароном возникают какие-либо негативные проявления, стоит обязательно сообщить об этом лечащему врачу.
• Брадикардия синусового типа.
• Гипертиреоз.
• Беременность и период лактации. Целесообразность кардиологической терапии с использованием Кордарона должна определяться исключительно специалистом. Здесь необходимо учитывать все возможные риски как для матери, так и для ребенка.

Взаимодействие Кордарона с другими препаратами

Кордарон на предусмотрен для совместной терапии с препаратами, которые могут вызывать желудочковую тахикардию. Также с осторожностью следует назначать рассматриваемое лекарственное средство вместе с препаратами, действие которых направлено на уменьшение частоты сердечных сокращений. 

Кордарон: способ применения и дозировка

Как принимать Кордарон в форме таблеток, можно прочитать в инструкции к препарату. В среднем разовая доза составляет 200 мг. Не рекомендуется превышать суточную дозировку, которая в большинстве случаев составляет от 400 мг до 1200 мг.

Таблетированную форму рекомендуется принимать непосредственно до приема пищи. Также таблетки Кордарон в обязательном порядке нужно запивать достаточным количеством воды.

Детский возраст является противопоказанием к Кордарону. Это обосновано тем, что в данной возрастной группе не проводилось достаточно клинических исследований.

В интернет-аптеке apteka.com можно купить Кордарон оригинального производства. Также в онлайн-каталоге вниманию покупателей представлено множество медикаментов и товаров медицинского назначения, которые вы сможете получить после оформления заказа на сайте.

Кордарон цена в интернет аптеке

Кордарон	Цена
Кордарон таблетки 200мг №30	252.7 грн

Если вы сомневаетесь, подойдёт ли вам данный препарат, обратите внимание, что Кордарон применение показано при тахикардии и аритмии, а также пациентам с нарушенным ритмом сердца на фоне ишемической болезни сердца. Для успешного лечения важно тщательно следовать всем указаниям в Кордарон инструкция, а также пройти обследования у соответствующего врача.

КОРДАРОН (CORDARONE) инструкция по применению

Состав

Одна таблетка содержит

активное вещество — амиодарона гидрохлорид 200 мг,

вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, поливидон K90F, кремния диоксид безводный коллоидный, магния стеарат.

Описание

Круглые таблетки от белого до слегка кремового цвета, с насечкой для разлома и гравировкой в виде символа сердца и «200» на одной стороне таблетки

Фармакотерапевтическая группа

Препараты для лечения заболеваний сердца. Антиаритмические препараты III класса

Амиодарон. Код АТХ С01ВD01.

Фармакологические свойства

Фармакокинетика

Амиодарон медленно всасывается, обладает большим сродством к различным тканям. Пероральная биодоступность варьирует в пределах от 30% до 80% у разных пациентов (среднее значение около 50%). После приема однократной дозы пиковые концентрации в плазме достигаются через 3-7 часов. Терапевтические эффекты, в среднем, наблюдаются через неделю после начала приема препарата (от нескольких дней до двух недель). Амиодарон обладает длительным периодом полувыведения, с учетом индивидуальных различий у больных (от 20 до 100 дней). В течение первых дней лечения лекарственный препарат накапливается в большинстве тканей тела, особенно в жировой ткани. Элиминация начинается через несколько дней и устойчивые концентрации в плазме достигаются в течение нескольких месяцев, в зависимости от индивидуальной реакции больного. Данные характеристики объясняют использование насыщающих доз с целью достижения накопления препарата в тканях, что необходимо для получения терапевтического эффекта.

Часть йода, содержащегося в препарате, высвобождается и обнаруживается в моче в виде йодида, это соответствует 6 мг на каждые 200 мг дозы амиодарона в сутки. Остальная часть препарата, а, следовательно, и большая часть йода, выводится с калом после прохождения через печень.

Поскольку почечное выделение амиодарона незначительно, больным с почечной недостаточностью можно назначать обычные дозы.

После отмены препарата выведение его из организма продолжается в течение несколько месяцев; следует принимать во внимание остаточное действие препарата в течение периода свыше 10 дней и вплоть до 1 месяца.

Фармакодинамика

Антиаритмическая активность препарата обеспечивается посредством следующих механизмов действия:

— удлиняет 3-ю фазу потенциала активности сердечной мышцы, что выражается, в основном, в снижении калиевого тока (III класс по классификации Vaughan Williams);

— уменьшает синусовый автоматизм до брадикардии, не отвечающей на воздействие атропином;

— неконкурентно подавляет альфа и бета-адренергическую активность;

— замедляет проводимость в синоатриальном узле, предсердиях и атриовентрикулярном (АВ) узле, в особенности при ускоренном ритме сердца;

— не влияет на внутрижелудочковую проводимость;

— увеличивает рефракторный период и уменьшает предсердную, атриовентрикулярную и желудочковую возбудимость миокарда;

— замедляет проводимость и удлиняет рефракторный период дополнительных предсердно-желудочковых путей.

Прочие свойства

— умеренно снижает периферическое сопротивление и сердечный ритм, что ведет к снижению потребления кислорода;

— увеличивает коронарный выброс путем прямого воздействия на гладкую мускулатуру артерий миокарда и поддерживает сердечный выброс путем снижения давления и периферического сопротивления. Не обладает существенным отрицательным инотропным эффектом.

Было доказано значительное уменьшение показателя общей летальности на 13% в пользу амиодарона (ДИ95% 0.78 – 0.99; p= 0.030) и показателя смертности ритмозависимого характера на 29% (ДИ95% 0.59 – 0.85; p= 0.0003).

Показания к применению

Профилактика рецидива:

— желудочковой тахикардии, представляющей угрозу для жизни: лечение должно быть начато в стационарных условиях под тщательным мониторингом

— клинически подтвержденная, симптоматическая и вызывающая потерю трудоспособности желудочковая аритмия

— клинически подтвержденная, суправентикулярная тахикардия при установленной необходимости лечения, если при приеме других препаратов наблюдается устойчивость или имеются противопоказания для их приема

— фибрилляция желудочков

Лечение суправентрикулярной тахикардии: замедление или сокращение фибрилляции или трепетания предсердий.

Амиодарон может применяться у пациентов с ишемической болезнью сердца (болезнью коронарных артерий) и/или дисфункцией левого желудочка.

Способ применения и дозы

Начальное лечение

Обычный режим дозирования — 3 таблетки в сутки, в течение 8-10 дней.

В некоторых случаях в начале лечения могут применяться более высокие дозы (4 или 5 таблеток в сутки), но только в течение короткого времени и при электрокардиографическом контроле.

Поддерживающее лечение

Следует определить минимальную эффективную дозу, в соответствии с индивидуальным ответом, она может находиться в пределах от ½ таблетки в сутки (по 1 таблетке через день) до 2 таблеток в сутки.

Побочные действия

Очень часто (≥10%)

— микроотложения в роговице, почти всегда присутствуют у взрослых, и обычно локализуются в зоне под зрачком и не являются противопоказанием к продолжению лечения. В исключительных случаях могут сопровождаться восприятием цветного и ослепляющего света или затуманивания зрения. Микроотложения в роговице, которые образованы комплексом липидов, всегда исчезают после прекращения лечения.

— фотосенсибилизация. Пациентам рекомендуется избегать действия прямых солнечных лучей (и УФ-излучения вообще) во время лечения.

— в отсутствии каких-либо клинических симптомов дистиреоза уровень «диссоциированного» гормона щитовидной железы (увеличение уровня Т4 при нормальном или несколько сниженном уровне Т3) не является основанием для прерывания лечения.

— в случаях повреждения печени; данные случаи были диагностированы по повышенным уровням трансаминазы в сыворотке. Как правило, умеренное и изолированное повышение уровня трансаминаз (от 1,5 до 3 раз выше нормы), снижается после уменьшения дозы или даже спонтанно.

— желудочно-кишечные нарушения (тошнота, рвота, дисгевзия), обычно возникающие во время первоначального лечения и исчезающие при снижении дозы.

Часто (≥1%, <10%)

— сиреневая или синевато-серая пигментация кожи, возникающая при высоких ежедневных дозах, назначаемых на длительный период времени. После отмены лечения данная пигментация медленно исчезает (от 10 до 24 месяцев).

— гипотиреоз имеет классическую форму: увеличение массы тела, чувствительность к холоду, апатия, сонливость; явное повышение уровня тиреотропного гормона является сигналом для его диагностики. Прерывание лечения приводит к постепенному возврату к нормальной функции щитовидной железы в течение 1-3 месяцев; поэтому отмена препарата не имеет большого значения. Если предписано в показаниях, лечение амиодароном можно продолжать в сочетании с заместительной органотерапией на основе L-тироксина с регулированием дозирования в зависимости от уровней тиреотропного гормона.

Гипертиреоз более часто вводит в заблуждение: с несколькими симптомами (небольшая необъяснимая потеря веса, уменьшение эффективности противостенокардических и/или противоаритмических средств); психиатрическими формами у пожилых людей или даже тиреотоксикозом.

Уменьшение уровней тиреотропного гормона, измеряемых сверхчувствительным методом, подтверждает диагноз. Важно приостановить лечение амиодароном: этого обычно достаточно для инициирования клинического восстановления в течение 3-4 недель. Серьезные случаи могут привести к смерти пациента, поэтому необходимо срочно начинать надлежащее лечение.

Если тиреотоксикоз вызывает беспокойство либо сам по себе, либо в связи с его эффектами на неустойчивый баланс миокарда, а эффективность синтетических антитиреоидных средств непостоянная, то рекомендуется непосредственная кортикостероидная терапия (1 мг/кг) в течение достаточного длительного периода времени (3 месяца). Сообщалось о случаях гипертиреоза через несколько месяцев после прекращения лечения амиодароном.

— диффузной интерстициальной или альвеолярной пневмопатии и облитерирующего бронхиолита с организующейся пневмонией, иногда с летальным исходом. Появление нарастающего диспноэ или сухого кашля – либо изолированно, либо в связи с ухудшением общего состояния (усталость, потеря веса, общее недомогание) требует радиологического контроля и, при необходимости, прекращения лечения. Данные типы пневмопатии могут развиться в легочный фиброз.

Ранняя отмена амиодарона, ассоциированная с кортикостероидной терапией или несвязанная с ней приводит к регрессии нарушений. Клинические симптомы обычно исчезают за 3-4 недели. Радиологическое и функциональное улучшение обычно происходит медленнее (несколько месяцев). Сообщалось о нескольких случаях плеврита, главным образом связанных с интерстициальной пневмопатией.

— тремор или другие экстрапирамидные симптомы

— нарушения сна, включая ночные кошмары

— сенсорные, двигательные или смешанные периферические нейропатии

— острое повреждение печени с повышением уровня трансаминаз крови и/или желтухой, иногда с летальным исходом, требующее прекращения лечения

— умеренная брадикардия в зависимости от дозы

Не часто (≥0.1%, <1%)

— миопатия

— мозжечковая атаксия

— доброкачественная внутричерепная гипертензия, головная боль. Появление изолированных головных болей требует исследования причины, лежащей в основе данного нарушения

— нарушения проводимости (синоаурикулярная блокада разной степени)

Редко (≥0.01, <0.1)

— гипонатриемия, которая может указывать на СНСАДГ/SIADH (синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона)

Очень редко (<0.01%)

— оптическая нейропатия (оптический неврит) с расфокусированным зрением, сниженным зрением и папиллярным отеком в глазном дне. Исходом может быть более или менее сильное уменьшение остроты зрения. Взаимосвязь с амиодароном на сегодняшний день не выявлена. Тем не менее, в случае какой-либо другой очевидной причины рекомендуется прекратить лечение

— эритема во время радиотерапии

— кожные высыпания, как правило, не очень специфические

— эксфолиативный дерматит, взаимосвязь с лекарственным препаратом не четко установлена

— алопеция

— СНСАДГ/SIADH (синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона), в частности при комбинированном применении с препаратами, которые могут вызывать гипонатриемию.

— бронхоспазм, особенно у пациентов с астмой

— синдром острой дыхательной недостаточности, иногда с летальным исходом или вслед за операцией (предполагается взаимосвязь с высокими дозами).

— хроническое повреждение печени во время длительного лечения

Гистология соответствует псевдоалкогольному гепатиту. Абстрактный характер клинической и биологической картины (непостоянная гепатомегалия, повышение уровня трансаминаз крови в 1,5-5 раз выше нормы) является основанием для регулярного мониторинга функции печени.

Диагноз хронического повреждения печени следует рассматривать в случае даже умеренного повышения уровня трансаминаз крови, возникающего после лечения, длившегося более 6 месяцев. Клинические и биологические нарушения обычно регрессируют после прекращения лечения. Сообщалось о нескольких случаях необратимого исхода.

— выраженная брадикардия и редко отказ синусного узла (дисфункция синусного узла, пожилые пациенты).

— эпидидимит; взаимосвязь с лекарственным средством не является установленной.

— васкулит

— почечная недостаточность с умеренным повышением креатинина

— тромбоцитопения.

Частота неизвестна (невозможно оценить на основе имеющихся данных)

— легочные геморрагии, иногда обнаруженные в связи с кровохарканьем. Данные случаи, связанные с воздействием на легкие часто возникают наряду с амиодарон-индуцированной пневмопатией.

— случаи ангионевротического отека.

Противопоказания

— синусовая брадикардия и синоатриальная блокада сердца при отсутствии коррекции искусственным водителем ритма сердца

— синдром слабости синусового узла при отсутствии коррекции искусственным водителем ритма сердца (риск остановки синусового узла)

— нарушения предсердно-желудочковой проводимости высокой степени при отсутствии коррекции искусственным водителем ритма сердца

— гипертиреоз в связи с возможным обострением, вызванным применением амиодарона

— известные реакции повышенной чувствительности к йоду, амиодарону или одному из вспомогательных веществ

— беременность

— период лактации

— комбинация с лекарственными препаратами, которые могут вызвать пируэтную желудочковую тахикардию типа «torsade de pointes»:

— противоаритмические средства класса Ia (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид)

— противоаритмические средства класса III (соталол, дофетилид, ибутилид)

— другие лекарственные препараты, такие как: соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, дифеманил, долазетрон в/в, эритромицин в/в, мизоластин, моксифлоксацин, спирамицин в/в, торемифен, винкамин в/в (см. «Лекарственные взаимодействия»).

Лекарственные взаимодействия

Противоаритмические средства

Многие противоаритмические средства снижают автоматизм, проводимость и сократительную способность сердца.

Комбинированное назначение с разными классами противоаритмических средств может дать благоприятный терапевтический эффект, но наиболее часто является очень чувствительным процессом, требующим пристального клинического и ЭКГ мониторинга.

Комбинированное применение с противоаритмическими средствами, которые вызывают пируэтную желудочковую тахикардию (амиодарон, дизопирамид, хинидиновые соединения, соталол и т.д.) противопоказано.

Комбинированное применение с противоаритмическими средствами того же класса не рекомендуется, кроме исключительных случаев, связанных с повышенным риском неблагоприятных воздействий на сердце.

Комбинированное применение с лекарственными препаратами, обладающими негативными инотропными свойствами, которые вызывают брадикардию и/или которые замедляют предсердно-желудочковую проводимость, является чувствительным процессом, требующим клинического и ЭКГ мониторинга.

Лекарственные препараты, которые могут вызывать пируэтную желудочковую тахикардию

Данная тяжелая форма аритмии может быть вызвана рядом лекарственных препаратов, противоаритмических средств или иным образом.

Гипокалиемия является предрасполагающим фактором, как и брадикардия или врожденное или приобретенное предшествующее удлинение QT интервала.

Лекарственными препаратами, которые могут вызывать пируэтную желудочковую тахикардию, являются в частности противоаритмические средства класса la и III и некоторые нейролептики.

В отношении эритромицина, спирамицина и винкамина данное взаимодействие касается только лекарственным форм, вводимых внутривенным способом.

Использование торсадогенного средства с другим торсадогенным средством, как правило, противопоказано.

Однако, метадон и некоторые подгруппы являются исключением к данному правилу:

— антипаразитарные средства (галофантрин, лумефантрин, пентамидин) не рекомендуются только при использовании с другими торсадогенными средствами;

— нейролептики, которые способны индуцировать пируэтную желудочковую тахикардию, также являются нерекомендуемыми препаратами и не противопоказаны для использования с другими торсадогенными средствами.

Средства, вызывающие брадикардию

Многие лекарственные препараты могут вызывать брадикардию. В частности это относится к противоаритмическим средствам класса Ia, бета-блокаторам, некоторым противоаритмическим средствам класса III, некоторым блокаторам кальциевых каналов, препаратов наперстянки, пилокарпина и антихолинэстеразных средств.

Противопоказанные комбинации (см. «Противопоказания»)

Лекарственные препараты, которые способны вызывать пируэтную желудочковую тахикардию (кроме антипаразитарных средств, нейролептиков и метадона, см. «Нерекомендуемые комбинации»);

— противоаритмические средства класса Ia (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид)

— противоаритмические средства класса III (дофетилид, ибутилид, соталол)

— другие лекарственные препараты, такие как: соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, дифеманил, долазетрон в/в, эритромицин в/в, мизоластин, моксифлоксацин, спирамицин в/в, торемифен, винкамин в/в

Повышенный риск развития желудочковой аритмии, в частности пируэтной желудочковой тахикардии.

Нерекомендуемые комбинации

Циклоспорин

Повышение концентраций циклоспорина в крови из-за снижения метаболизма печени с риском возникнов

Состав

діюча речовина: amiodarone;

1 мл розчину містить 50 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, полісорбат 80, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина блідо-жовтого кольору, практично вільна від суспендованих часток.

Фармакотерапевтична група

Антиаритмічні препарати, ІІІ клас. .

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Антиаритмічні властивості. Збільшення третьої фази потенціалу дії без впливу на рівень або частоту підйому (клас ІІІ за класифікацією Vaughan Williams). Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок зниження току калію через калієвий канал, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвого та кальцієвого каналу.

Сповільнення серцевого ритму шляхом зменшення автоматизму синусового вузла. Атропін не виступає антагоністом цієї дії.

Неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори.

Уповільнює синоатріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається інтенсивніше при наявності високої частоти серцевих скорочень.

Не впливає на шлуночкову провідність.

Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівні.

Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.

Негативний інотропний ефект відсутній.

Серцево-легенева реанімація у разі зупинки серця, що пов’язана з фібриляцією шлуночків, резистентною до електроімпульсної терапії.

Безпека та ефективність внутрішньовенного введення аміодарону пацієнтам, у яких поза межами стаціонару виникала зупинка серця через шлуночкову фібриляцію, резистентну до електроімпульсної терапії, вивчали у двох подвійних-сліпих дослідженнях: дослідженні ARREST, у якому аміодарон порівнювали з плацебо, та дослідженні ALIVE, у якому аміодарон порівнювали з лідокаїном.

Первинною кінцевою точкою обох досліджень була кількість пацієнтів, які вижили до моменту госпіталізації для стаціонарного лікування.

• Під час дослідження ARREST 504 пацієнти, які перенесли зупинку серця поза межами стаціонару внаслідок фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, резистентної до трьох і більше дефібриляцій та введення адреналіну, були рандомізовані у 2 групи, в одній з яких пацієнтам швидко вводили у периферичну вену аміодарон у дозі 300 мг, розведений у 20 мл 5 % розчину глюкози (246 пацієнтів), а в іншій – плацебо (258 пацієнтів). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію: серед 197 пацієнтів (39 %), які були живі на момент доставлення до лікарні, було 44 % пацієнтів із групи аміодарону порівняно з 34 % пацієнтів із групи плацебо (р=0,03).

Після поправки на інші прогностичні фактори результату лікування скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою плацебо становило 1,6 (95 % довірчий інтервал: 1,1 – 2,4; р=0,02). У групі аміодарону порівняно з групою плацебо спостерігалась вища частота виникнення артеріальної гіпотензії (59 % порівняно з 48 %, р=0,04) та брадикардії (41 % порівняно з 25 %, р=0,004).

• У ході дослідженні ALIVE 347 пацієнтів з фібриляцією шлуночків, резистентною до трьох і більше дефібриляцій, введення адреналіну та ще однієї дефібриляції, або з рецидивом фібриляції шлуночків після початково успішної дефібриляції рандомізували в групу отримання аміодарону (у дозі 5 мг/кг розрахункової маси тіла, розведених у 30 мл 5% розчину глюкози) та відповідного плацебо, що імітувало лідокаїн, або в групу отримання лідокаїну (1,5 мг/кг у концентрації 10 мг/мл) та відповідного плацебо, що імітувало аміодарон та містило той самий розчинник (полісорбат 80).

Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію у 347 пацієнтів, включених у дослідження: 22,8 % у групі аміодарону (41 пацієнт із 180) та 12 % у групі лідокаїну (20 пацієнтів із 167), p = 0,009. Після поправки на інші прогностичні фактори, що впливали на виживаність, скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою лідокаїну становило 2,49 (95 % довірчий інтервал: 1,28 – 4,85; р=0,007). Між двома групами лікування не виявлено жодних відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах дослідження). Кількість пацієнтів, у яких після дефібриляції та введення досліджуваного препарату виникала зупинка серця, в групі лідокаїну (28,9 %) була статистично значущо більшою, ніж в групі аміодарону (18,4 %), р=0,04.

Фармакокінетика.

Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та надходження його до рецепторів. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 годин.

Показания

Лікування препаратом слід розпочинати і, як правило, контролювати лише в умовах стаціонару або під наглядом спеціаліста. Кордарон® для внутрішньовенного введення призначений лише для лікування тяжких порушень ритму, які не відповідають на інші засоби лікування, або у випадку, коли інші засоби лікування не можуть бути використані.

Тахіаритмії, повязані з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта.

Тахіаритмії всіх типів, в тому числі надшлуночкові, вузлові та шлуночкові тахікардії; тріпотіння та фібриляція передсердь; фібриляція шлуночків; у випадку, коли інші лікарські засоби не можуть бути використані.

Кордарон® для внутрішньовенного введення можна застосовувати у випадку, коли потрібна швидка відповідь на лікування або коли неможливий пероральний прийом препарату.

Противопоказания

Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до інших компонентів препарату.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня при відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Порушення функції щитовидної залози.

Судинна недостатність (судинний колапс).

Тяжка артеріальна гіпотензія.

Дитячий вік до 3 років (через наявність у складі бензилового спирту).

Вагітність, окрім виняткових обставин.

Період годування груддю.

Біфасцикулярні та трифасцикулярні порушення провідності, окрім випадків, коли встановлено ендокардіальний кардіостимулятор, який функціонує постійно.

Внутрішньовенне введення препарату протипоказане у разі артеріальної гіпотензії, тяжкої дихальної недостатності, кардіоміопатії або серцевої недостатності.

Одночасне застосування з препаратами, які можуть спричиняти пароксизмальну тахікардію типу «torsades de pointes»:

• антиаритмічні препарати Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
• інші препарати, такі як сполуки миш’яку, наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного введення, еритроміцин для внутрішньовенного введення, мізоластин, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного введення, вінкамін для внутрішньовенного введення, тореміфен, деякі нейролептики (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол, бепридил та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних ефектів з боку серця.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяють сповільненню серцевого ритму та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.

Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes». Цей серйозний тип аритмії може бути спричинений певними лікарськими засобами незалежно від того, чи мають вони антиаритмічну дію. Сприятливим фактором є гіпокаліємія, так само, як брадикардія або вроджене чи набуте існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні засоби класу Іа, класу ІІІ та деякі нейролептики. Для еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їх внутрішньовенних лікарських форм.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком із цього правила:

• протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) лише не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes»;
• нейролептики, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes», також не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», але така комбінація не протипоказана.

Засоби, що спричиняють брадикардію Більшість лікарських засобів можуть спричиняти брадикардію. Це стосується, зокрема, антиаритмічних засобів класу Іа, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних засобів.

Ризик розвитку вираженої брадикардії (додатковий ефект).

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання). Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону): антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу ІІІ (дофетилід, ібутилід, соталол); інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного застосування, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, мізоластин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного застосування, тореміфен. Високий ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes».

Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону під час проведення серцево-легеневої реанімації у разі зупинки серця, пов’язаної з фібриляцією шлуночків, за умови неефективності зовнішнього застосування електричного шоку.

Комбінації, які не рекомендується застосовувати (див. розділ «Особливості застосування»).

З циклоспорином. Підвищення концентрації циклоспорину в крові через зниження його метаболізму в печінці з ризиком розвитку нефротоксичності. Визначення концентрації циклоспорину в крові, контроль функції нирок та коригування дози під час лікування аміодароном.

Фторхінолони. Впродовж лікування аміодароном потрібно уникати застосування фторхінолонів.

З ін’єкційною формою дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З ін’єкційною формою верапамілу. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З антипаразитарними засобами, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes». За можливості слід відмінити один з цих двох препаратів. Якщо неможливо уникнути цієї комбінації, необхідно зробити попередню оцінку тривалості інтервалу QT перед призначенням та контролювати показники ЕКГ під час лікування.

З нейролептиками, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»: амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левопромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульприд, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол, тіоридазин, трифлуоперазин, вераліприд, флуфеназин. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes».

З метадоном. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.

Комбінації, які вимагають вжиття запобіжних заходів під час застосування

З антикоагулянтами для перорального застосування. Посилення дії антикоагулянтів та збільшення ризику кровотечі через підвищення рівня антикоагулянтів у плазмі крові. Необхідний частіший контроль рівня протромбіну в крові та контроль МНС. Слід коригувати дозу антикоагулянту для перорального застосування як під час лікування аміодароном, так і протягом 8 днів після відміни препарату.

З бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація). Порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З бета-блокаторами у разі серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності серця з ризиком розвитку вираженої брадикардії. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічний спостереження.

З дабігатраном. Підвищення концентрації дабігатрану у плазмі крові з підвищенням ризику кровотечі. Клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище ніж 150 мг/добу. Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій можливе впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

З препаратами наперстянки. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. Якщо застосовують дигоксин, підвищується його рівен у крові через зниження його кліренсу. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності − коригування доз дигоксину.

З дилтіаземом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема серед хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З деякими макролідами (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Контроль ЕКГ та клінічне спостереження на тлі одночасного застосування цих препаратів.

З верапамілом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Із засобами, що можуть спричиняти гіпокаліємію: діуретики (що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами), проносні засоби стимулюючої дії, амфотерицин В (для внутрішньовенного введення), глюкокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид. Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування − забезпечити моніторування показників ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне спостереження.

З лідокаїном. Ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові, що може спричиняти неврологічні та кардіологічні побічні реакції, через пригнічення аміодароном метаболізму лідокаїну в печінці. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ за потреби – контроль концентрації лідокаїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.

З орлістатом. Ризик зниження концентрації аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідні клінічне спостереження та за потреби – контроль ЕКГ.

З фенітоїном (шляхом екстраполяції – також із фосфенітоїном). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та, можливо, корекція дози.

З симвастатином. Підвищений ризик розвитку побічних реакцій (що залежить від концентрації), таких як рабдоміоліз (через пригнічення метаболізму симвастатину у печінці, що зменшує рівень холестерину). Не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу. Якщо ця доза не дає змоги досягнути терапевтичної мети, потрібно призначити інший статин, який не вступає в цей тип взаємодії.

З такролімусом. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Необхідне визначення концентрації такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після його відміни.

З флекаїнідом. Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Субстрати цитохрому P450 3A4. Коли такі лікарські засоби призначають на тлі застосування аміодарону, який є інгібітором CYP 3A4, можливі більш високі плазмові концентрації цих препаратів, що може призвести до зростання їхньої токсичності.

Фентаніл. Комбінація з аміодароном може обумовити посилення фармакологічних ефектів фентанілу та збільшити ризик прояву його токсичності.

Статини. Ризик прояву токсичності цих препаратів відносно м’язів підвищується за умов одночасного призначення аміодарону зі статинами, що метаболізуються CYP 3A4, такими як симвастатин, аторвастатин та ловастатин.

За необхідності застосування статинів разом з аміодароном рекомендується призначати статини, які не метаболізуються CYP 3A4.

Інші препарати, які метаболізуються під дією CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.

Засоби, що викликають брадикардію. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Клінічне спостереження та контроль ЕКГ.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

З пілокарпіном. Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричиняють брадикардію).

Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).

Особливості застосування

Застереження стосовно способу застосування.

Інфузія через центральні вени: тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе, за винятком серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Ін’єкційний аміодарон слід вводити через центральні вени, оскільки введення через периферичні вени може спричинити місцеві реакції, такі як флебіт поверхневих вен. Ін’єкційний аміодарон необхідно вводити тільки у вигляді інфузії, оскільки навіть дуже повільна ін’єкція препарату може посилити прояви артеріальної гіпотензії, серцеву недостатність або тяжку дихальну недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Введення через периферичні вени зазвичай не рекомендується через ризик виникнення гемодинамічних порушень (тяжка артеріальна гіпотензія, судинна недостатність). Інфузію через центральні вени слід застосовувати завжди, коли це можливо.

Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності. В іншому разі препарат можна вводити через периферичні вени – найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.

Не змішувати з іншими препаратами в одному шприці.

Слід якомога швидше забезпечити нагляд за хворим у відділенні інтенсивної терапії з постійним моніторингом артеріального тиску і показників ЕКГ.

Якщо терапію аміодароном необхідно продовжувати, його вводять у вигляді інфузії через центральні вени з постійним спостереженням за артеріальним тиском та ЕКГ.

Серцеві ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалися випадки нової або загострення існуючої аритмії, що піддається лікуванню, які іноді були летальними (див. розділ «Побічні реакції»).

Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть менш виражений, ніж аритмогенний ефект більшості антиаритмічних засобів, і зазвичай проявляється при застосуванні певних комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або за умови порушення електролітної рівноваги.

Легеневі ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалося кілька випадків інтерстиціальної пневмопатії при застосуванні ін’єкційного аміодарону. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість легеневої токсичності, наприклад інтерстиціальної пневмопатії, та потребує контролю за станом пацієнта за допомогою радіологічних методів обстеження (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиціальна пневмопатія, як правило, є оборотною за умови ранньої відміни аміодарону.

Крім того, у деяких пацієнтів, які лікувалися аміодароном, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після хірургічного втручання, тому під час штучної вентиляції легенів рекомендовано ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів.

Печінкові ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Протягом 24 годин після початку застосування аміодарону для ін’єкційного введення може розвиватися важка, а іноді й летальна гепатоцелюлярна недостатність. На початку лікування і надалі протягом усього курсу лікування аміодароном рекомендовано регулярне моніторування функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж у три рази порівняно з нормальними значеннями цих показників.

Порушення електролітного балансу, особливо гіпокаліємія. Важливо враховувати ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією і можуть спровокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію слід усунути до застосування аміодарону.

За винятком екстрених ситуацій, ін’єкційний аміодарон необхідно застосовувати тільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).

Анестезія. Перед хірургічним втручанням необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт отримує аміодарон.

Тривале лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як: брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.

Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Способ применения и дозы

Кордарон® можна вводити тільки на ізотонічному (5 %) розчині глюкози.

Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!

Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.

Кордарон® для внутрішньовенного введення слід застосовувати лише тоді, коли є необхідне устаткування для моніторування серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.

Кордарон® для внутрішньовенного введення можна застосовувати перед проведенням кардіоверсії постійним струмом.

Стандартна рекомендована доза препарату становить 5 мг/кг маси тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії протягом часу від 20 хвилин до 2 годин. Препарат має вводитися у вигляді розчину, розведеного у 250 мл 5% розчину глюкози. Після цього може бути застосована повторна інфузія препарату у дозі до 1200 мг (приблизно 15 мг/кг маси тіла) у 5% розчині глюкозі об’ємом до 500 мл протягом 24 годин, при цьому швидкість інфузії необхідно коригувати залежно від клінічної відповіді пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).

У надзвичайно невідкладних клінічних ситуаціях лікарський засіб, на розсуд лікаря, може бути введений у вигляді повільної ін’єкції у дозі 150-300 мг у 10-20 мл 5% розчину глюкози протягом не менше ніж 3 хвилин. Після цього повторне введення препарату можна здійснювати не раніше, ніж через 15 хвилин. За пацієнтами, яким Кордарон® для внутрішньовенного введення вводиться таким способом, необхідно здійснювати ретельний нагляд − наприклад, у відділенні інтенсивної терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

Переведення з внутрішньовенної терапії препаратом на пероральну терапію. Одразу ж після отримання належної відповіді на лікування необхідно одночасно розпочати пероральну терапію препаратом у звичайній навантажувальній дозі (тобто 200 мг тричі на добу). Після цього Кордарон® для внутрішньовенного введення має бути поступово відмінений шляхом покрокового зниження дози.

Педіатрична популяція. Безпечність та ефективність аміодарону у дітей не визначені. Через вміст бензилового спирту аміодарон для внутрішньовенного введення протипоказаний у новонароджених дітей, немовлят та дітей віком до 3 років.

Пацієнти літнього віку. Як і в усіх інших пацієнтів, важливо застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату. Хоча доказові дані на користь особливих вимог щодо дозування препарату в цій групі пацієнтів відсутні, ці пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку брадикардії та порушень провідності при застосуванні занадто високої дози. Особливу увагу слід приділяти моніторуванню функції щитоподібної залози (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація. Рекомендована доза препарату при фібриляції шлуночків / шлуночковій тахікардії з відсутністю пульсу, резистентній до дефібриляції, становить 300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), що вводиться розведеною у 20 мл 5% розчину глюкози шляхом швидкої ін’єкції. Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати внутрішньовенне введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.

Діти. Безпека та ефективність аміодарону для дітей на сьогодні не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується. Ампули аміодарону для ін’єкційного введення містять бензиловий спирт. Існують повідомлення про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому», gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Симптоми цього ускладнення включають раптову появу задишки, артеріальної гіпотензії, брадикардії та розвиток серцево-судинного колапсу.

Побочные реакции

Побічні реакції класифіковані за класами систем органів та за частотою виникнення відповідно до таких критеріїв: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %; < 1 %); рідко (≥ 0,01 %, < 0,1 %); поодинокі (< 0,01 %).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

У пацієнтів, які приймають аміодарон, випадково виявляли гранульоми кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

Порушення з боку серця.

Часто: брадикардія.

Поодинокі: виникнення нової або погіршення перебігу існуючої аритмії, іноді з подальшою зупинкою серця. Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни аміодарону, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або пацієнтів літнього віку. Проаритмічний ефект.

Частота не відома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsade de pointes»

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.

Дуже часто: нудота.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату.

Часто: можлива запальна реакція, зокрема флебіт поверхневих вен, у разі введення безпосередньо в периферичну вену; реакції у місці введення, зокрема біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, утворення інфільтрату, запалення, індурація шкіри, тромбофлебіт, целюліт, інфекції та порушення пігментації.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Повідомлялося про ураження печінки, що діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про нижчезазначені побічні явища.

Поодинокі: зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми) на початку лікування, яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальну, що вимагає відміни препарату.

Порушення з боку імунної системи.

Поодинокі: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок.

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку (набряк Квінке).

Ендокринні розлади.

Дуже часто: за відсутності яких-небудь клінічних ознак дисфункції щитовидної залози, певна «невідповідність» рівнів гормонів щитовидної залози (підвищений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень ТЗ) не вимагає відміни препарату.

Часто: гіпотиреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливості до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Нормальна функція щитовидної залози зазвичай відновлюється поступово протягом 1-3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не обов’язкова: якщо застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування можна продовжувати у комбінації із замісною терапією гормонами щитовидної залози з використанням L-тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ.

Гіпертиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика є менш вираженою (невелике безпричинне зменшення маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритмічної терапії). У пацієнтів літнього віку можуть виникати психічні симптоми або прояви у вигляді тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується вираженим зниженням рівня високочутливого ТТГ. У цьому разі слід обов’язково відмінити аміодарон, через 3-4 тижні після чого зазвичай починається клінічне одужання. Потенційно летальні серйозні випадки потребують невідкладного початку належного лікування.

Якщо причиною для занепокоєння є тиреотоксикоз (як сам по собі, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), то з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів можна однозначно рекомендувати лікування високими дозами кортикостероїдів (1 мг/кг) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кількох місяців після відміни аміодарону.

Порушення з боку нервової системи.

Поодинокі: доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль.

Порушення з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.

Поодинокі: гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках з летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню). У разі виникнення цієї побічній реакції слід розглянути можливість відміни аміодарону та з’ясувати доцільність призначення кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»). Бронхоспазм та/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою. Інтерстиціальна пневмопатія.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Поодинокі: надмірне потовиділення.

Частота невідома: кропив’янка.

Порушення з боку судин.

Часто: зазвичай помірне та нетривале зниження артеріального тиску. Надходили повідомлення про випадки вираженої артеріальної гіпотензії або судинного колапсу, зокрема, у разі передозування або після дуже швидкого введення.

Поодинокі: припливи жару.

Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Частота невідома: біль у спині.

Передозировка

Інформації щодо передозування аміодарону при внутрішньовенному введенні не існує.

Можливе виникнення синусової брадикардії, зупинки серця, шлуночкової тахікардії, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes», циркуляторної недостатності та ураження печінки.

Лікування має бути симптоматичним. З огляду на кінетичні властивості препарату, рекомендується контроль функції серця протягом тривалого часу. Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.

Применение в период беременности или кормления грудью

Вагітність. Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Згідно з інформацією з безпеки застосування аміодарону, немає підтверджень, що аміодарон може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Условия хранения

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Термін придатності

2 роки.

Несумісність

Застосовувати тільки дозволені розчинники (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Упаковка

№ 6: по 3 мл в ампулі; по 6 ампул в полімерних чарунках у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Doc.ua — бронь лекарств в несколько кликов! Скидка до 30% в свыше 6000 аптек

Формы выпуска

Формы выпуска, которые есть в вашем городе

Аналоги (Совпадение по составу действующего вещества)

Фармакологические свойства

Инструкция — Кордарон р-р д/ин. 50 мг/мл 3мл №6 Скачать инструкцию

Показать еще 20 аптек

Товары которые сейчас покупают

Заказать консультацию

Как купить Кордарон р-р д/ин. 50 мг/мл 3мл №6?

Купить Кордарон р-р д/ин. 50 мг/мл 3мл №6 можно в одной из аптек-партнеров сервиса Doc.ua — быстро, удобно и выгодно! Средняя цена на Кордарон р-р д/ин. 50 мг/мл 3мл №6 среди различных аптек города составляет 307.22 грн.

C помощью сервиса Doc.ua вы можете с легкостью найти и забронировать Кордарон р-р д/ин. 50 мг/мл 3мл №6, а также узнать цену на препарат в вашем городе.

Как оформить заказ?

1. Выбрать подходящую аптеку по цене и располажению
2. Добавить его в корзину (если хотите заказать еще) или заказать с доставкой (доставку в вашем городе на отделение Новой почты или курьером по адресу)
3. Проверить наличие всех выбраных товаров в этой аптеке,если товары не все, нужно выбрать другую аптеку.
4. Введите ваши данные и нажмите “Оформить заказ”.
5. Вам прийдет сообщение от Doc.ua про подтверждения заказа.
6. Ожидайте получения сообщение от аптеки в течении 20 минут о статусе бронирования вашего заказа.

Перед тем, как совершить покупку препарата, можно проконсультироваться в аптеке с фармацевтом и уточнить интересующие вас вопросы по препарату. На нашем сайте вы так же можете ознакомиться с информацией: “Как применять Кордарон р-р д/ин. 50 мг/мл 3мл №6?” согласно инструкции к препарату или “Какие есть аналоги Кордарон р-р д/ин. 50 мг/мл 3мл №6?” перед заказом препарата.

Каждый день мы обновляем данные о препаратах, чтобы наши пользователи всегда имели актуальную информацию про них: инструкция, наличие препарата в различных аптеках города и его актуальная цена.